У музеї Івановицького ліцею цього дня було по-особливому тихо. Тиша стояла така глибока, що, здавалося, можна було почути биття серця кожного присутнього. Біля стендів Героїв майорів синьо-жовтий прапор України, а зі світлин дивилися ті, хто віддав своє життя за нашу свободу.
Саме тут керівник музею Вячеслав Пишнюк провів емоційну інтерактивну екскурсію для учнів 5-11 класів, мами Героя Валентини Андріївни та дружини Андрія – Ольги Власенко.
Під час заходу учні разом із дорослими згадували події Революції Гідності 2014 року, анексію Криму, війну на сході України та страшні сторінки сучасної повномасштабної війни. На стендах змінювалися події боротьби українців за свободу, а музейна зала ніби переносила всіх у ті важкі роки, коли наша країна щодня платить високу ціну за право бути незалежною.
Та найбільше серця присутніх торкнулася історія Героя-земляка – Андрія Вікторовича Власенка.
Вячеслав Пишнюк із великою повагою та щирістю розповів про життєвий і бойовий шлях Андрія Власенка – мужнього захисника, який десять років свого життя присвятив військовій службі Україні.
– Андрій проходив службу у складі військової частини А0281, Окремої десантно-штурмової бригади 95. Мав звання старшого сержанта та виконував надзвичайно небезпечну роботу – підвозив боєприпаси побратимам на нульові позиції, – розповідає Вячеслав Пишнюк. – Це були дороги між життям і смертю. Дороги, де над головою свистіли снаряди, а ворожі дрони чатували щомиті. Але Андрій ніколи не ховався за чужими спинами. Він був одним із тих, про кого кажуть: надійний.
У 2017 році Андрій Власенко підписав контракт і став на захист України від російського агресора. За роки служби побував у найгарячіших точках війни: Авдіївка, Станиця Луганська, Ізюмський напрямок, Мелітополь, Торецьк, Покровськ, Кремінна, Курськ.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, саме його бригада однією з перших прийняла на себе удар ворога. Він неодноразово отримував тяжкі поранення та контузії. Та навіть після лікування знову повертався до своїх побратимів. Бо не міг інакше. Його постійними словами були: «Завжди перші, і ні кроку назад». Для Андрія це був не просто вислів. Це був його життєвий принцип.
Побратими згадують, що Андрій завжди підтримував інших навіть у найважчі хвилини. Умів підбадьорити словом, допомогти ділом і ніколи не залишав своїх у біді.
Мама Героя Валентина Андріївна зі сльозами на очах слухала розповідь про сина, який завжди казав: «Все буде добре, мамо. Я повернуся…».
На жаль, війна вирішила інакше.
25 грудня 2025 року, виїжджаючи на чергове бойове завдання, у машину Андрія влучив ворожий дрон. Воїн отримав тяжку контузію. Майже місяць лікарі боролися за його життя, але 29 січня 2026 року серце Героя зупинилося назавжди.
Нагороди, за якими – біль, мужність і любов до України
Під час заходу учні мали змогу побачити нагороди Андрія Власенка – мовчазні свідки його мужності, сили духу та самопожертви. Серед них:
– Відзнака Президента України «За оборону України»;
– Відзнака «Хрест пошани»;
– Відзнака Міністерства оборони України «За поранення»;
– Відзнака Міністерства оборони «Хрест Десантно-штурмових військ»;
– Відзнака Міністра оборони України «10 років сумлінної служби»;
– Медаль «Незламним героям російсько-української війни»;
– Медаль «За військову службу Україні»;
– Нагрудний знак «Знак пошани»;
– Нагрудний знак «За зразкову службу»;
– Почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ.
Кожна нагорода – це окрема історія мужності. Це безсонні ночі, небезпека, біль, втрати та незламна віра у перемогу України.
Хвилина мовчання, яка торкнулася кожного
Особливо зворушливою стала хвилина мовчання біля стендів загиблих Героїв села Івановичі – Іллі Вікарчука, Максима Поліщука та Андрія Власенка.
У цей момент у музейній залі не було чути навіть подиху. Дехто з учнів опустив очі, хтось стримував сльози, а хтось довго дивився на фотографії Героїв, ніби намагаючись подумки сказати їм «Дякую».
Вячеслав Пишнюк щиро подякував мамі Героя Валентині Андріївні та дружині Ользі за підтримку, терпіння і силу, які вони несли всі роки служби Андрія.
Адже за кожним Героєм стоїть родина, яка теж щодня бореться зі страхом, болем і тривогою.
Навіки в строю
Андрій Власенко віддав десять років свого життя захисту України. Він став прикладом справжньої стійкості, мужності, відповідальності та самопожертви. Його життя – це приклад для молодого покоління того, що любов до Батьківщини проявляється не словами, а вчинками. Він відійшов у небесне військо, але назавжди залишиться у пам’яті односельців, у серцях учнів, у стінах Івановицького ліцею та у вільній Україні, за яку боровся до останнього подиху.
Поки ми пам’ятаємо його ім’я – Андрій Власенко продовжує стояти у строю. У строю пам’яті. У строю честі. У строю України. Герої не вмирають.
You cannot copy content of this page
