Нинішня весна є особливою у житті родини Кравченко із села Мирне Пулинської громади: 20 квітня виповнюється 95 років Лідії Антонівні. Вона, попри поважний вік, має добру пам’ять та обожнює читати улюблену газету «Вісті». Про життєвий шлях довгожительки – читайте у матеріалі.
Пані Лідія народилася 20 квітня 1931 року у селі Сколобів Володарсько-Волинського району у сім’ї Дем’янчуків. Була найстаршою дитиною у родині: ще мала двох сестер і двох братів.
В юному віці Лідії Антонівні довелося пережити чимало випробувань. Спочатку на війну забрали батька, з якої він не повернувся. Коли дівчині було 15 років, то від недуги і голоду померла мама Ярина.
Переживши втрату рідних, Лідія взялася самотужки ставити на ноги молодших сестер і брата. Бралася за будь-яку роботу у колгоспі та на фермі. Було важко, але вона не могла здатися, бо мусила вижити і не скоритися долі.
Згодом у житті дівчини з’явилося надійне чоловіче плече. Обранцем Лідії став хлопець на ім’я Леонід. Ставши на весільний рушник, вирішили збудувати сімейне гніздечко на Пулинщині. Тому вирушили у мальовничий сусідній край у село Мирне, яке знаходилося посеред лісу. Тут звели дім і народився первісток Льоня. Згодом у подружжя не раз в оселі лунали дитячі голоси ще шести дітей: Олександра, Тамари, Людмили, Марії, Катерини та Лесі. Усім дали раду, гідно виховали та допомогли обрати вірну дорогу у житті.
Народна мудрість каже: «Життя прожити – не поле перейти». Лідія Антонівна знову зазнала втрат у родині: померли четверо дітей і чоловік. Ці випробування неабияк вдарили по здоров’ю жінки. Нині вона мешкає у дочки у селиші Бараші на Ємільчинщині. Рани серця загоюють молитви 14 внуків і 16 правнуків, які 20 квітня вітатимуть бабусю з 95-літтям.
– Вдячна Богу, що прожила стільки років, і нині у колі родини відзначаю 95-ліття, – каже Лідія Антонівна. – Хоч нині не живу у селі Мирне, але дуже сумую за хатою, де народилися мої діти. З нетерпінням чекаю, коли мені привозять свіжий випуск газети «Вісті», аби дізнатися новини про свій край. Ось скоро буде літо, тож проситиму дітей, аби відвезли на Пулинщину, щоб побачити своє Мирне, де пройшли найкращі роки мого життя. Сподіваюся, що 100-ту весну зустрічатиму у рідному селі.
Денис Войтенко
Фото з сімейного архіву Лідії Кравченко
You cannot copy content of this page
