Весна 2026 року подарувала жителям Пулинської громади велику радість. У березні відбувся обмін полонених між Україною та росією. І саме тоді із неволі повернувся наш 57-річний земляк Олександр Чернявський. Його визволення – це історія великих зусиль рідних і близьких, які зробили максимум, аби воїн опинився на Батьківщині.
9 квітня 2026 р. У селі Ясна Поляна біля місцевого храму збирається велика юрба народу заради однієї людини – Героя Олександра Чернявського. Односельці, старости, друзі, рідні та близькі з прапорами, вишитими рушниками та спеченим короваєм зустрічають захисника. Зі сльозами на очах обіймають і вітають з поверненням до рідного дому.
Чи не найбільше радіє поверненню воїна його наймолодша сестра Віра Володимирівна Денисюк. Саме вона розповідає газеті «Вісті» історію визволення із російського полону свого брата.
– У нас – велика родина: старші брати – Сергій мешкає у Сколобові, Петро – у Видумці, сестра Галина – у Пулинах, я – у В’язовці, а наш воїн – в Ясній Поляні. У нього є дружина, четверо дітей та шість онуків, – мовить пані Віра. – До війни Олександр працював на пилорамі. До ЗСУ мобілізований у січні 2023 року. Після військової підготовки у складі 31-ї бригади потрапив на передову на Донецький напрямок. Був водієм БТРа.
На початку літа 2023 року екіпаж у повному складі (шість осіб) під час бойового завдання потрапив у ворожу засідку. Українських захисників росіяни забрали у полон і відвезли до окупованого Донецька.
– Із червня 2023 року ми втратили зв’язок із Олександром, а в серпні отримали сповіщення, що він вважається зниклим безвісти. І саме тоді почалися наші пошуки, – розповідає Віра Володимирівна. – Ми зверталися в усі можливі установи, які могли б допомогти з’ясувати місцеперебування нашого брата та сприяли його визволенню. За ці роки ми вели співпрацю з координаційними центрами, товариствами Червоного Христа, військовими прокуратурами.
У квітні 2024 року рідні отримали підтвердження, що Олександр Чернявський живий і перебуває у російському полоні.
– Через деякий час ми дізналися, що його побратимів із командиром забрали з полону. Під час розмови вони розповіли, що усі разом перебували у Донецьку, – каже пані Віра. – Одного дня нашого Олександра росіяни забрали і хлопці думали, що його обміняли.
Насправді усе виявилося не так. Того дня нашого земляка із Донецька перевезли у росію у місто оренбург, де він зазнав нових тортур і чекав свого визволення.
– За цей час ми змогли передати Олександру кілька листів до росії, – розповідає далі сестра воїна. – Від нього чекали відповіді. І такий лист до нас дійшов, але вже аж після його звільнення з полону.
Бажане визволення відбулося 6 березня 2026 року. Саме тоді Олександр Чернявський опинився в Україні. Через кілька днів у Вінницькому шпиталі зустрівся з рідними, яких не бачив майже три роки.
– Після реабілітації до рідного дому на Пулинщину брат приїхав напередодні Великодня – 9 квітня. Щоб зустріти нашого захисника, в центрі села Ясна Поляна з короваєм, квітами та прапорами зібралися усі рідні, друзі, односельці, працівники місцевого ліцею. Сюди також прибули старости: Очеретянського округу Володимир Мороз, Кошелівського – Станіслав Климчук та місцевий священнослужитель Олександр Могила. Героя зустрічали гучними оплесками та словами вдячності, – радісно зазначає Віра Володимирівна. – Атмосфера зустрічі була сповнена щирих емоцій. Наша велика родина дякує усім, хто сприяв тому, аби брат повернувся з полону.
Денис Войтенко
Фото надала сестра воїна Віра Денисюк
You cannot copy content of this page
