Сьогодні ми відзначаємо Міжнародний день людей похилого віку. З цієї нагоди хочемо розповісти про подружжя Мосійчуків з села В’язовець Пулинського району, які разом ось уже 60 осеней.
Сонце виграє у шибках, витанцьовує промінням осінній вальс. В оселі тихо і спокійно, затишно і тепло. Степан Гнатович Мосійчук примружує очі та позираючи усміхнено на дружину Ганну Миколаївну, пригадує історію понад 60-річної давнини. Їхню зустріч, яка стала долею, поєднала серця і провадить однією на двох дорогою.
-Ми з братом йшли з клубу. І раптом тут в’язовецькою дорогою їде на велосипеді незнайома дівчина, – розповідає Степан Мосійчук. – Я її жартома зупинив: «Стій, куди їдеш?». Запитав чия і звідки. Розговорилися, пішли до клубу. Виявилося, що ми обоє в’язовецькі. Просто Ганну я раніше не бачив, бо вона працювала по наймах. Таке життя тоді було. В неї в сім’ї 7 дівчат росло, то працювали по людях, щоб прогодуватися. І в моїй сім’ї було 6 дітей.
-Ходили голодні й босі в школу. 4 класи вчилися у В’язовці, потім – до Ясної Поляни добиралися пішки, – пригадує Ганна Миколаївна. – А які колись зими були! То сніги і мороз, то скрізь вода. Тому й ноги болять зараз так, що важко ходити.
Почали закохані зустрічатися. Степан допомагав Ганні вдома по господарству, дрова заготовляв. А у вересні 1960 року розписалися. Без пишного весілля, без білої сукні, про яку так мріють дівчата. Бо ж у дівчини весною помер батько. Тому одружилися без гучних урочистостей, увечері посиділи родиною за столом. І ось уже 60 осеней як живуть разом. Степану 82 роки, а Ганні – 77-ий. Нещодавно Мосійчуки зустріли своє «діамантове» весілля.
-Мені не було й 17 років, як я вийшла заміж. Так хотілося мати самостійне життя і господарювати, – ділиться Ганна Миколаївна.
-Бідно наші батьки жили, не могли помогти. Ми самі старались. Настарались – троє дітей виростили, хату збудували, машину придбали і мотоцикла. Як я звів оселю, то приходили з села люди дивитися, бо дивина тоді була – цегляний будинок. У багатьох були дерев’яні хати з солом’яними стріхами.
Ганна Миколаївна 25 років проробила дояркою у В’язовці. Працювала і в хмелю – всього трудового стажу має 36 років. Одержала чимало грамот і похвальних листів. А чоловік, Степан Гнатович, ще підлітком трудився в колгоспі нарівні з дорослими. Ходив біля бичків, згодом став трактористом. 46 нелегких літ віддав колгоспу. Провчився 4 класи, і подальшу освіту змушений був здобувати у школі життя.
Прожити 60 років у шлюбі – непроста справа, гідна наслідування, захоплення та шани. Чи є таємниця або ж рецепт таких стосунків, які тримають чоловіка і жінку разом за будь-якої погоди і негоди? Ювіляри стверджують, що такою силою є любов!
-Від любові усе йде, – каже Степан Гнатович. – Любов – ото все життя! І в хворобах, і в радості бути разом. Говорити, радитися, займатися спільним справами, нерви один одному не тріпати.
-Ми все робимо разом. Чоловік пече, готує котлети і різні смачні новинки. Такі й діти в нас дружні, хороші та працьовиті: і картоплю викопають гуртом, і дров наріжуть – любо дивитися, серце радіє, – додає Ганна Миколаївна. – Ми тішимося, що гарна в нас родина. Наші діти – син Петро, дочки Аліна та Наталя, зяті, 6 онуків, 4 правнуків – це наша гордість і радість!
Господарство досі порають разом. Адже неодмінно треба рухатися, щось робити. Мають 2 свиней, багато качок. Діти приїздять на гостину у В’язовець, то дідусь з бабусею хочуть чимось смачненьким їх потішити.
На поріг Мосійчуків ступила 61-а осінь подружнього життя. Закружляють у жовтому падолисті роки, спогади разом пережитих щасливих миттєвостей і пройдених випробувань. Пригорнуться молодші покоління до своїх найрідніших, бажаючи їм довгих сонячних літ, помножених на двох. І повік нев’янучої любові – такої ж сильної, витривалої, розуміючої і непохитної, яку вони несуть крізь роки!
You cannot copy content of this page
