Повномасштабна війна створила безпрецедентні виклики для системи охорони здоров’я України. Руйнування медичної інфраструктури, масова міграція населення, окупація територій, обмежений доступ до медичної допомоги та мобілізація населення суттєво вплинули на епідеміологічну ситуацію з туберкульозом (ТБ). Попри це, Україна продовжує впроваджувати інноваційні підходи до діагностики та лікування, особливо лікарсько-стійкого туберкульозу (ЛС-ТБ), демонструючи результати, які отримали міжнародне визнання.
На перший погляд, статистика свідчить про покращення ситуації. У 2025 році в Україні було зареєстровано 15 564 нових захворювань на туберкульоз, що на 14% менше, ніж у попередньому році. Водночас кількість виявленого рифампіцин-резистентного та мультирезистентного туберкульозу зменшилася на 11%. Однак ці показники потребують обережної інтерпретації.
Частково зниження захворюваності є результатом ефективних протитуберкульозних заходів попередніх років, зокрема активного впровадження молекулярно-генетичної діагностики та сучасних схем лікування. Водночас на статистику впливають воєнні фактори: недовиявлення захворювання на прифронтових територіях, вимушена міграція населення та зміни демографічної структури країни. Саме тому експерти наголошують, що поточне зниження показників не повинно стати підставою для скорочення ресурсів протитуберкульозної служби.
Попри складні умови, Україна зробила значний прорив у сфері діагностики туберкульозу. В країні функціонує 286 систем молекулярно-генетичної діагностики Xpert, активно використовуються мобільні амбулаторії та портативні цифрові рентген-апарати, частина з яких оснащена технологіями штучного інтелекту для аналізу зображень. Особливу увагу приділено скринінгу внутрішньо переміщених осіб та військовослужбовців як груп підвищеного ризику. У 2025 році скринінгом було охоплено понад 36 тисяч внутрішньо переміщених осіб, що сприяло ранньому виявленню туберкульозу серед сотень людей.
Окремим напрямом інновацій стало вдосконалення діагностики туберкульозу у дітей. В Україні впроваджено підхід одночасного дослідження кількох біологічних зразків, зокрема мокротиння та калу, що суттєво підвищує можливості підтвердження діагнозу у дітей, які часто не можуть надати якісний зразок мокротиння. Це дозволяє розпочинати лікування раніше та підвищувати його ефективність.
Найбільш вагомий прогрес Україна продемонструвала у сфері лікування лікарсько-стійкого туберкульозу. Завдяки двом масштабним операційним дослідженням, проведеним під координацією Центру громадського здоров’я у 2019–2023 роках, країна стала світовим лідером із впровадження коротких режимів лікування ЛС-ТБ. У 2023 році Україна першою у світі розпочала програмне впровадження режимів BPaL та BPaLM, рекомендованих Всесвітньою організацією охорони здоров’я. Скорочення тривалості лікування з 18 до 6 місяців стало справжнім проривом як для пацієнтів, так і для системи охорони здоров’я.
Результати впровадження інноваційних схем лікування є переконливими. Якщо у 2021 році ефективність лікування лікарсько-стійкого туберкульозу становила 62,8%, то вже у 2024 році вона зросла до 83%. Досягти цього вдалося завдяки використанню більш ефективних лікарських засобів, скороченню тривалості терапії та зменшенню втрат пацієнтів під час лікування. Якщо у 2023 році короткі режими отримували близько 30% пацієнтів, то у 2025 році їх частка зросла до 78%.
Важливо, що технологічні інновації супроводжуються впровадженням людиноорієнтованих моделей допомоги. Сьогодні близько 70% пацієнтів розпочинають лікування амбулаторно з першого дня, а половина отримує підтримку лікування за допомогою відеоспостереження. Активно розвивається інтеграція протитуберкульозної допомоги в систему первинної медичної допомоги: якщо у 2024 році лікування у сімейних лікарів отримували 22% людей з ТБ, то у 2025 році цей показник зріс до 38%. Це дозволяє наблизити медичну допомогу до пацієнта та зменшити потребу в тривалих госпіталізаціях.
Попри значний прогрес, виклики залишаються суттєвими. Війна продовжує негативно впливати на доступність послуг, особливо в регіонах, наближених до лінії бойових дій. Зберігаються проблеми стигматизації, недостатнього залучення громад, нерівномірного фінансування та потреби у подальшому розвитку цифрових рішень. Водночас саме досвід останніх років демонструє, що навіть у надзвичайно складних умовах можливо досягати результатів завдяки поєднанню державного лідерства, міжнародного партнерства, сучасних технологій та професійної роботи фахівців протитуберкульозної служби.
Український досвід боротьби з лікарсько-стійким туберкульозом у воєнний час став прикладом того, як інновації можуть не лише підтримувати систему охорони здоров’я в кризових умовах, а й забезпечувати реальний прогрес. Саме тому збереження інвестицій у діагностику, лікування та розвиток протитуберкульозної служби залишається критично важливим для майбутнього контролю над епідемією ТБ в Україні.
Матеріал підготувала Павлова Ольга, лікарка-фтизіатриня, експертка із первинної медицини та охорони здоров’я, міжнародна експертка з питань протидії туберкульозу.
*****
Підготовка експертних матеріалів та статей для ТБ-спільноти стала можливою завдяки підтримці Stop TB Partnership, Challenge Facility for Civil Society, за сприяння L’Initiative та Unitaid.
You cannot copy content of this page
