Пулинська громада знову відчула біль втрати. 2 червня на Донеччині загинув 33-річний житель села Веснянка Артем Моськін. Він був морським піхотинцем і гідно захищав Україну від ворога.
Тіло молодого Героя привезли у Пулини 7 червня. У місцевому костелі ксьондз Руслан із рідними та вірянами провели поминальну релігійну службу. Потім траурний кортеж вирушив у село, де мешкав воїн. Дорога супроводжувалася живим коридором із мешканців В’язовця, Кошелівки та Веснянки, які ставали навколішки та встеляли шлях квітами.
У селі Веснянка біля дому Героя зібралися місцеві жителі, які прийшли попрощатися зі своїм односельцем. Крізь сльози розповідали, яким добрим і чуйним був Артем.
– Наш молодий воїн прожив коротке і непросте життя. Народився на Донеччині у Бахмуті, тоді ще Артемівську, – розповідає очільник Кошелівського старостинського округу Станіслав Климчук. – У 12 років втратив батьків та справжньою сім’єю для хлопця стали рідні тітки, які виховували його у любові та повазі до своєї країни. Навчався у Кошелівській школі. Більшу частину свого короткого життя Артем провів у нашому краї. Ні він, ні будь хто інший ніколи не могли уявити, що його серце зупиниться там, де народився. І так розпорядилася доля, що 7 червня ми проводжаємо його в останню земну дорогу, а 8 червня – у нього день народження, йому могло б виповнитися 34 роки.
Скорботна церемонія прощання відбувалася на кладовищі неподалік села Веснянка. Щирі співчуття рідним висловили голова Пулинської селищної ради Олександр Гаврилюк та староста Станіслав Климчук.
– Уся Пулинська громада співчуває та розділяє біль непоправної втрати разом із рідними і близькими нашого воїна, морського піхотинця, який міг би ще жити, якби росія не розв’язала цю криваву війну, – зазначив Олександр Гаврилюк. – Світла пам’ять і вічна слава Герою!
Пам’яті загиблого земляка…
6 червня до медіацентру «Вісті» завітала Віра Бабушко. Її серце крається від болю, адже страшна звістка надійшла з передової – загинув її племінник Артем Моськін. Разом з сестрою Галиною Мельничук виховували його, як рідного, з 12-річного віку, коли Артем залишився сиротою. Віра Миколаївна з болем у серці попросила опублікувати вірш, що надрукований у виданні «Духовність»:
– Цей вірш запав мені в душу. Я дуже хочу, щоб ті хто вважає, що військові воюють за гроші і не потребують допомоги (на жаль, і досі дехто так говорить) прочитали ці віршовані рядки. Так хочеться, щоб люди замислилися, як це важко кожного дня переживати за дитину, яка воює за кожного з нас, який невимовний біль – хоронити рідну людину, молодого хлопця, який не дожив до свого 34-річчя лише тиждень, – мовить Віра Бабушко.
Я за тебе молилася, сину…
Кожен день я за сина молилась,
Порятунку для нього просила.
«Збережи, Боже, сина, благаю,
Я єдиного лиш його маю.
Він – моя дорогенька кровинка…
Збережи… збережи, Боже, синка».
Свищуть кулі… Снаряди… Гармати…
На колінах стоїть сива мати,
Наче чайка при битій дорозі…
Її серце – постійно в тривозі.
«Як там син? Що він їсть? Де ночує?»
Знов зв’язок обірвавсь… Він не чує,
Як у слухавку хлипає мати,
Бо вогнем поливають гармати.
Вся в сльозах, вона плаче і плаче,
Бо пів року вже сина не бачить.
…Сину мій! Дорогий мій синочку,
Я ж тобі вишивала сорочку.
Я ночами її вишивала
І гіркими слізьми гаптувала:
«Ти – мій син! Патріот Батьківщини.
Ти стояв на посту до загину.
Я горджуся тобою, мій сину!
Ти поліг у бою за Вкраїну».
Від біди аж посивіла мати,
Бо з війни не дождалась солдата.
Не вернувся додому – загинув.
…Я за тебе молилася, сину!
Галина Оліферчук,
Волинь
You cannot copy content of this page
