«Моє життя – наче нескінченна флешка пам’яті фотоапарата, яка складається з безлічі яскравих кадрів – від народження поблизу Карпатських гір і до ювілейної фотомиті у 70 років на Поліссі, – зазначає іменник Ярослав Михайлович Болембах. – Доля подарувала багато приємних сюрпризів, зокрема поїздку на Житомирщину, яка змінила усе майбутнє».
Ярослав Михайлович народився 5 травня 1954 року. Його батьки були звичайними робітниками: батько – коваль, а матір – бухгалтерка. Після школи навчався на історичному факультеті Івано-Франківського державного педагогічного інституту імені Василя Стефаника. І згодом приїхав у Житомирську область та почав учительський шлях у Тетірській школі. Через 13 років очолив цей освітній заклад. За його ініціативи створили власну модель системи виховання на основі гуманізації та демократизації шкільного життя і запровадили учнівське самоврядування.
Досвід шкільної роботи у Тетірці вивчали фахівці Житомирського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти і внесли ці досягнення у республіканський реєстр. На базі освітнього закладу проводили обласні семінари директорів шкіл і голів районних профспілок працівників освіти.
Із 2005 по 2018 рр. – Ярослав Болембах очолював районний відділ освіти, завоювавши ще більшу прихильність і повагу серед колег. За його керування значно покращився матеріально-технічний стан усіх шкіл краю, зокрема в освітніх закладах з’явилися комп’ютерні класи та внутрішні туалети, що стало для багатьох сільських жителів приємною несподіванкою.
Крім роботи, ювіляр багато часу приділяв краєзнавству та вивчав минуле Тетірки, в якій живе і нині. Він разом із учителем історії Володимиром Давидюком створили збірку «Тетірчине село». Автори узагальнили факти з історії населеного пункту, використали матеріали архівів, періодичної преси, розповіді старожилів і дослідження попередніх поколінь краєзнавців.
Ярослав Михайлович – завзятий прихильник спорту. І саме він запровадив 1 травня 1996 року проведення футбольних турнірів серед ветеранів області, які стали щорічними (усього відбулося 24 змагання).
Також ювіляр не уявляє свого життя без туризму. Свого часу організував понад 10 туристичних походів для своїх вихованців по рідних Карпатах. До 2014-го року провів 5 мандрівок у Кримські гори з виходом до моря з жовто-синіми стягами. Також на його рахунку 35 сплавів на плотах по Дністру і понад 30 років брав участь у районних туристичних змаганнях.
– У походах і туристичних змаганнях було задіяно майже 300 моїх вихованців, – зазначає Ярослав Михайлович. – А ще пригадую незабутні екскурсії у Карпати, Львів, Івано-Франківськ, Чернівці, Хотин, Кам’янець-Подільський, Умань, Закарпаття і Житомирщину. Тетірська школа була однією з перших, яка поїхала за кордон. Під час мандрівки у Польщу ми відвідали Краків, Освенцім і Перемишль.
Серед колекції здобутків ювіляра є реалізована ідея урізноманітнення дозвілля сільської молоді – започаткування дискотеки «Олімп». Її дебют відбувся у першу суботу лютого 1980 р.
– Це був рік олімпійський, тому й дискотека отримала назву «Олімп», – мовить Ярослав Болембах. – За перші сім років провели 313 дискотек, які відвідали майже 15 000 людей і прозвучали понад 9000 пісень. То були суперові часи!
Ярослав Михайлович також захоплюється фотографією. Переважно знімає мальовничі краєвиди тих місць, де йому доводиться бувати: туристичний похід, сплав по річці, спортивні змагання чи відпочинок із друзями або рідними – з ним завжди поруч фотоапарат, на який фіксує файні моменти життя. Нещодавно ювіляр побував на Чернігівщині, звідки привіз нову добірку світлин, на основі яких восени 2023 року створив фотовиставку «Мереживо осінніх барв».
– І от наближається ювілейний 70-й фотокадр. Хочеться, щоб він став відліком нового етапу мирного життя в Україні. Щоб знову земляки могли безпечно подорожувати по країні та насолоджуватися неймовірними пейзажами Батьківщини, – зазначає Ярослав Михайлович. – Напередодні ювілею хочу подякувати усім, хто був зі мною протягом цих років і підтримував. Щира вдячність родині – дружині, донечці, її чоловіку, онучкам – і своїм друзям, які не забувають, телефонують і пропонують зустрітися, випити філіжанку кави та приходять на мої виставки. Життя триває. Тому вірю у силу та могутність ЗСУ! Слава Україні!
You cannot copy content of this page
