Напад російських військ у 2014 році та повномасштабне вторгнення росії в Україну у лютому 2022 року стало важким випробуванням для усієї української нації. Попри моральне, емоційне та фізичне виснаження боротьба триває. Як вистояти та покращити психологічну стійкість? Де брати сили та шукати підтримку? Як долати виклики сьогодення та боротися зі стресом? На усі ці питання медіацентр «Вісті» шукав відповіді у рамках проєкту «У пошуках формули незламності», що реалізувався за підтримки ГО «Інститут масової інформації».
Коли у лютому 2022 року державний суверенітет опинився під загрозою, військовослужбовці Збройних Сил України гідно прийняли виклик та кинулися захищати Батьківщину. Саме тому героєм нашої публікації у рамках соціально-важливого проєкту став розвідник, учасник бойових дій, а нині – інструктор рекрутингу і мобілізації 6 відділу Житомирського РТЦК та СП Тарас Черниш. У інтерв’ю нашій журналістці військовослужбовець розповів про свій життєвий та бойовий шлях. А також поділився, що було найважче пережити на передовій та що дає сили жити далі.
Тарас Черниш – родом з с. Очеретянка. Його батько – колишній військовий, мама – медсестра у Пулинській лікарні, молодший брат Максим служить у морській піхоті. Після закінчення Очеретянської 9-річної школи та Пулинської ЗОШ Тарас здобував фах художника-дизайнера у Житомирському МОД (нині технологічний коледж). Затим ніс строкову військову службу у м. Макарів Київської області, де отримав спеціальність старший солдат-стрілець. Тривалий час працював фасадником у Києві на будівництві, пізніше – в охороні. У 2009 році Тарас Черниш одружився, має двох донечок.
Вперше на захист України Тарас Черниш став у 2015 році. Мобілізувався добровільно, пройшов 52-денний курс підготовки у навчальному центрі «Десна». Службу розпочав у 54 бригаді на посаді командира відділення по ремонту автомобільної техніки. Затим служив у комендантському взводі у м. Бахмут. Через рік демобілізувався, а у 2017 підписав контракт у 26-ту артилерійську бригаду.
З грудня 2017 року наш земляк три місяці навчався у Житомирському військовому інституті імені Сергія Корольова. Тут вивчали, запускали та керували безпілотними авіаційними комплексами БпАК А1-СМ «Фурія». Затим Тарас Черниш на полігоні Старичі вчився коригувати вогонь артилерії з безпілотника та отримав Сертифікат пілота-оператора. Ніс службу на посаді командира відділення БпАК (безпілотних авіаційних комплексів).
«Фурія» («літаюче крило») – український безпілотний авіаційний комплекс розвідки та корегування вогню артилерії. Пройшовши випробування під керівництвом розробників, бригада, у якій ніс службу Тарас Черниш, отримала два укомплектованих комплекси. Затим було сформовано два екіпажа «Космос» та «Гамак». Наш земляк ніс службу у складі екіпажу «Гамак» по всій лінії розмежування на Горлівському напрямку. Розвідники виявляли місця дислокації противника, склади з технікою та боєприпасами. За потреби коригували вогонь.
У 2019 році у складі 3-го дивізіону 26 бригади Тараса Черниша направили у Херсонську область для проведення розвідки берегової лінії з Кримом. «Нам вдалося виявити розташування ворожих полігонів та техніки і передати дані командуванню наших військ». У 2021 році військовослужбовець пройшов підготовку до виходу в ООС. У листопаді вже був під Попасною. Початок повномасштабного вторгнення зустрів на позиції під час чергування поблизу Бахмута.
– О 4:30 ранку почався обстріл. Російські війська пішли у наступ по всій Світлодарській дузі. На нас полетіли «Гради». У складі свого екіпажу працював на комплексі «Фурія» від Торецька до Сіверська по всіх напрямках. Там, де наступ, там були і ми. Коригували вогонь під Лиманом, берегли піхоту у районі міст Золоте та селища Горіхове. На два-три дні заступали на чергування, маскувалися у лісах, адже на нас полювали ворожі безпілотники. Навесні 2022 року під Попасною за менш ніж 100 метрів від нас лягла касета від «Града». Тоді вперше міг загинути. Там перебували до середини квітня, затим коригували вогонь поблизу Рубіжного, Білогорівки, Спірного, Лисичанська, – розповів про початок повномасштабного вторгнення Тарас Черниш.
Завдяки тому, що український БпАК А1-СМ «Фурія» літає на радіус 30 км та має час польоту до 3-х годин, в залежності від погодних умов на висоті до 2,5 км розвідникам вдалося вразити ворожий штаб у Первомайську та виявити ворожі САУ у Ірміно. Завдяки вдалим операціям вдавалося знищувати ангари техніки, зупиняти ворожу піхоту та колони танків. Після року війни в дивізіоні з’явилися нові безпілотні комплекси, зокрема, польські – «Fly Eye» («літаюче око») та американські безпілотники RQ-20 Puma. Пізніше з’явилися нові екіпажі, які працювали на сучасних українських безпілотних авіаційних комплексах «ШАРК» та «Лелека».
Військовослужбовець розповів, що найгарячіше було на Бахмутському напрямку. Там бригада понесла перші втрати у техніці. «Тоді прилетіла ракета і знищила ЗІЛ. Ця вантажівка взяла на себе головний удар та осколки. Троє наших хлопців отримали поранення, на щастя, тоді всі залишилися живі, – мовить військовослужбовець. – Часто по нам гатила ворожа авіація, коли виконували завдання у районі Миколаївки та Опитного. Можливо, місцеві жителі нас виказували, тому ми часто переміщалися та ховалися у захисні накриті щілини або у погреби. Коли бачили величезні вирви від снарядів, розуміли, що при прямому влучанні не допоможе жодне укриття».
На передових позиціях Тарас Черниш ніс службу до листопада 2023 року. А тоді почалися проблеми зі здоров’ям. У розвідника розвинувся артроз колін, воїн почав набирати вагу. У госпіталі йому діагностували цукровий діабет. Далися взнаки стреси та важкі умови служби. У зв’язку з погіршенням здоров’я Тарас Черниш змушений був перевестися у не бойові частини.
Воїну нелегко згадувати свій бойовий шлях, часто думками повертається на передову: «Хоч там і страшно, але мене постійно тягне на війну. Найважчою втратою для мене стала загибель хлопців з нашого дивізіону водія та оператора звукової розвідки 20-річного Максима Корнійчука та 23-річного Дмитра Войтюка. Прилетів снаряд і одним осколком вбило їх двох…».
Тарас Черниш розповів, що від смерті його часто відводив випадок. Коли працювали вночі, неодноразово був ризик підірватися на міні: «Це були щасливі співпадіння, мабуть, молитви рідних допомагали». Саме батьки та доньки найбільше підтримували воїна. А ще земляк щиро вдячний Пулинському волонтерському осередку за маскувальні сітки, смаколики та теплі шкарпетки.
Окрім болючих втрат запам’яталися і кумедні випадки. «Ми облаштувалися у садку і побачили, що полем до нас біжать близько 17 чоловік з автоматами, а нас всього четверо. Ми дістали усю зброю, що була, але першими не стріляли, бо розуміли, що це марно. Ми вигукнули: «Слава Україні» і були невимовно щасливі, коли у відповідь почули: «Героям слава!». Виявилося, що це були хлопці з 57 бригади, які думали, що виявили ДРГ. На початку війни через неналагоджену логістику такі випадки траплялися часто. З часом, коли у нас з’явився «Старлінк», стало легше передавати дані. Вже під час перших тижнів війни зрозуміли, що рації нам не допоможуть, бо у ворога сильні РЕБи».
За час служби старший сержант Тарас Черниш неодноразово отримував військові нагороди. Має нагрудні знаки «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня, «За участь в АТО», відзнаку від Президента «За участь в ООС» та нагрудний знак 26 бригади.
Повернувшись до цивільного життя, ветеран війни знайшов роботу у Пулинах. Щоденні клопоти та колеги по роботі допомогли справитися із депресією після пережитого. У важкі моменти важливо не залишатися наодинці з собою, а звертатися за підтримкою. Попри хвороби Тарас зазначає, що знаходить сили жити далі, завдяки сильному та впертому характеру:
– Якщо підставлятимемо другу щоку, то знову буде Буча та Ірпінь. Хоч помста і не поверне побратимів, маємо зробити все, щоб рашисти нас боялися і не прийшли на нашу землю знову. Зі свого досвіду знаю, що на війну треба йти не вмирати, а знищувати ворога. Треба правильно налаштовуватися, слухати інструкторів, особливо тих, які воювали. Важливо не допускати, щоб, поки Герої гинуть за Україну, інші клали бруківку. Корупція та відмивання грошей під час війни – це найбільші злочини. Ми маємо об’єднатися заради майбутнього України. Усі мають працювати на оборону. У нас винахідливі та працьовиті люди, ми – сильна, вільна і незалежна нація, тому «Все буде Україна!»
Марія Мосійчук
Де військовослужбовці, ветерани та члени їхніх сімей можуть отримати психологічну підтримку
Через війну стреси стали частиною нашого життя. Постійні переживання, важкі втрати, невтішні новини не найкращим чином впливають на ментальне здоров’я українців. Військовим ще важче у цьому плані, адже їм слід перелаштуватися і знайти себе у цивільному житті. На жаль, через посттравматичний синдром з цим можуть виникати певні труднощі. Наші журналісти підготували перелік актуальних адрес куди військовослужбовці, ветерани та члени їхніх сімей зможуть звернутися за психологічною підтримкою.
Пулинська мистецька школа, смт Пулини, Житомирська область
Відкрито запис на сеанси арт-терапії, які проводить заслужений вчитель України Леонід Фесенко. У 2024 році успішно провели 3 терапії для військовослужбовців, що перебували на реабілітації. Телефонуйте на вказаний номер і записуйтеся на цікавий майстер-клас: 097 876 98 98.
Пулинський громадський центр, смт Пулини, Житомирська область
Організаціє виступає посередником і може запросили кваліфікованого фахівся з Житомирського громадського центру. Слід зареєструватися і домовитися про зустріч з психологом очно чи онлай. У 2025 році, якщо набереться група, є можливість стати учасником програми підтримки.
Громадський простір Курненської громади, с. Курне
Тут працює штатний психолог. Для військовослужбовців та їхніх родин проводять безкоштовні тренінги, надають консультації та проводять групові зустрічі для ветеранів.
Житомирський центр реабілітації та соціалізації ветеранів, м. Житомир, Покровська 4.
З 09:00-15:00 з понеділка по п’ятницю фахівці центру допомагають військовослужбовцям знайти себе у цивільному житті та допомагають відновити ментальне здоров’я.
Поліський національний університет, м. Житомир,Старий бульвар, 7
Тут проводять групові заняття з соціально-психологічної реабілітації, арт-терапії, індивідуальні консультації, є можливість відвідування ботанічного саду Поліського національного університету. За детальнішою інформацією: 097 572 42 21
Центр життєстійкості, майдан Польовий, 8
Тут відбуваються консультування психологами та фахівцями соціальної роботи ветеранів/-ок війни, надання їм соціально-психологічної допомоги, навчання використанню прийомів емоційного та психологічного розвантаження, релаксаційної техніки, допомога у зміцненні/відновленні родинних та соціальних зв’язків, кризове реагування, екстрена психологічна допомога та ін.
Форми роботи: індивідуальна та групова, сімейна. За детальнішою інформацією – 067 800 80 81 (Viber, Telegram).
«Дім ветерана», м. Житомир, Чуднівське шосе
Ця громадська організація надає консультації сімейні та групові з ветеранами та їхніми родинами; веде супервізійний супровід психологів ЗСУ; проводить консультації й тренінги для ветеранів та ветеранок; тренінги з соцпрацівниками, представниками сфери освіти; спортивна реабілітація (драгонботи, тренажери, теніс).
За детальнішою інформацією: 067 783 49 14.
Житомирський міський центр соціальних служб міської ради, майдан Польовий, 8, (Прозорий Офіс), каб.107, 301:
Проводить інформування та консультування родин військових із проблемних життєвих питань; надає юридичну та психологічну підтримку (індивідуальну та групову роботу). Можливий соціальний супровід сімʼї захисника з метою надання комплексної соціальної допомоги. Доступна телефонна ветеранська лінія: 097 837 37 84.
За детальнішою інформацією: 068 406 62 90.
You cannot copy content of this page
