Вітаємо із Днем закоханих усіх, у чиїх серцях живе любов. Нехай вона окрилює вас щоденно, додає снаги, романтики і тепла у нелегкі, нерідко – сірі будні! А в переддень найромантичнішого свята, яке відзначатимуть 14 лютого, пропонуємо вам історії 8 пар Пулинщини.
Тетяна і Віктор Коутни, с.Андріївка
«Із чоловіком – усе життя романтика! Приємно засинати з ним увечері та прокидатися вранці. Чого ще треба, коли поруч є близька та кохана людина. Ось це і є справжнє щастя – кохати і бути коханою!».
Олександр і Юлія Правдицькі, смт Пулини
«Познайомилися дуже неочікувано – під час полювання. Побачили один одного і закохалися з першого погляду».
Вадим Школьний і Юлія Зозуля, с.Кошелівка і с.Сколобів
«Ми познайомилися в Інтернеті у 2018 році. Він першим написав мені повідомлення у соцмережі. Згодом одного січневого дня хлопець на велосипеді приїхав у село, подарував букет троянд та іграшку у вигляді ведмедика та запропонував зустрічатися. Погодилася. Відтоді ми разом і любимо один одного!»
Ніла та Іван Тимощуки, смт Пулини
«Вересень 1975 року. Бухгалтер колгоспу Сафрон Антонович, у якого я квартирував, попросив відвезти його з дружиною в сусіднє село до родича на 50-річний ювілей. Дорогу здолали швидко – навпростець кілька кілометрів. Нудьгуючи в очікуванні на повернення моїх пасажирів, я звернув увагу на обійстя ювіляра. Охайний будинок з господарськими прибудовами, гарний сад, квітник, город. Скрізь – зразковий порядок, не показний, а справжній, і п’ятеро дітей. Старша дочка господаря запросила мене до столу. Багато днів після тієї поїздки ловив себе на тому, що думаю про ту дівчину, хоча ніяких розмов з нею не було.
Друга випадкова чи доленосна зустріч з Нілою відбулася через місяць у нашому селі, коли мене запросив друг, добрий механізатор, на 70-річний ювілей матері. Вона, як виявилося, була хрещеною матір’ю того самого ювіляра із сусіднього села. З батьком приїхала і дочка Ніла. Тут ми вперше з нею розмовляли, як знайомі, без жодних натяків на те, що вона мені сподобалася.
Після кількох наших наступних зустрічей мої почуття і переконання посилювалися. Під час однієї поїздки в Баранівську «Сільгосптехніку» по запчастини, заїхав до батьків. Їм я повідомив, що маю гарну дівчину, хоча з Нілою про наміри не говорили. На це батьки відреагували миттєво – швидко зібралися і поїхали свататись. Я віз їх у невідомість, адже ніякої домовленості з Нілою не було та й зустрічалися ми лише 3-4 рази.
Приїхали в село, а там немає світла, бо через негоду відключився трансформатор. Сафрон Антонович першим зайшов у темну хату і почав гукати хазяїна. У відповідь – лайка: «Хто такі? Які в біса свати? Що за анекдоти? Не заважайте відпочивати!». У темряві озвалася злякана Ніла, якій я почав пояснювати ситуацію. «Тайна вечеря», що розпочалася біля опівночі вже при світлі, закінчилася не гарбузом, а домовленостями про весілля в листопаді.
Танцюючи на нашому весіллі, ми з Нілою згадали, що це наш перший танець. Першу нашу ніч ми провели в сусіда на лежанці, оскільки кімнати були зайняті столами і було важко розмістити усіх гостей на нічліг. Місяць прожили у мене на квартирі, потім колгосп виділив нову квартиру в новозбудованому 2-квартирному будинку. Через рік придбали дочку, ще за два – сина. Постійна робота не давала розслабитися. Діти до року почали ходити в дитсадок, а ми обоє працювали, підтримуючи один одного, не поділяючи роботу на чоловічу і жіночу.
На початку 90-х побудували свій дім. Щоб дати дітям вищу освіту, доводилося обмежувати себе, тримати корову, поросят, обробляли город, сад. Тепер, маючи по 44-45 років безперервного стажу, ми – на пенсії вже понад 10 років. За понад 45 років спільного життя ми з Нілою не пожалкували за ті кілька кроків восени 1975 року, які зробили за кілька зустрічей, щоб створити сім’ю, кохати, бути коханими, розуміти один одного з погляду, з півслова. Ми завжди намагалися робити все в ім’я любові, сім’ї, порядності і разом навчати цьому дітей та внуків».
Микола та Юлія Черниші, с.Зелена Діброва
«Познайомилися 5 років тому. Працювали в Житомирі в одній будівлі, але на різні фірми. На той час мала стосунки з іншим хлопцем, а Микола зустрічався з іншою дівчиною.Коля говорив, що я дуже подобаюся йому. Згодом зрозуміла, що він мені теж подобається. Микола звільнився з роботи і ми втратили зв’язок.Через 2 роки Микола знову з’явився в моєму житті. На той час ми обоє були вільні, почали спілкуватися і згодом збагнули, що доля дала нам ще один шанс бути разом. Ми зрозуміли, що це і є те саме справжнє кохання. Створили сім’ю, маємо двоє діток і кожен день не перестаємо один одному говорити «Я тебе кохаю!».
Андрій та Людмила Тичини, смт Пулини
«Історія нашого знайомства особлива тим, що все розпочалося 33 роки тому зі знайомства і спільного проходження військової служби в тогочасних збройних силах СРСР трьох друзів.
Через 30 років, здавалося б, втрачені дружні контакти відновилися і хто б міг подумати, що це не просто так! У Бога був особливий план. Донька першого виходить заміж за мого товариша, який працює на другого друга, а на весіллі дружкою була донька третього друга, яка і стала моєю дружиною через певний час. Це якщо коротко, адже повна історія може стати хорошою книгою про дружбу, кохання, освідчення, весілля та щасливе сімейне життя.
Ось такі ми. Я вдячний Богу за свою дружину, яку Він мені дарував».
Вячеслав та Олена Пишнюки, с.Івановичі
«Наше знайомство визначила професійна необхідність організації курсів комп’ютерної грамотності… Її досвід проведення таких курсів мав затверджений алгоритм дій, але Він все робив по-своєму… Вона очікувала провал… Він зробив все якнайкраще… І можливо, саме у той момент між двома протилежностями виникла маленька невидима іскра кохання…
Цю іскру кохання розпалили: розмови до роз’єднання оператором, віршовані СМС і ММС, ексклюзивні віршовані вітання…
І ось нарешті день Олени, лісова альтанка біля будинку лісника… І здавалось, навіть природа великою нічною зливою підкреслила Його безмежні чисті почуття… Він, стоячи по коліна у воді, з великим букетом її улюблених жовтих троянд, сказав «Я тебе кохаю», вручивши коханій своє серце та віршоване освідчення… Надалі події розвивались як у сучасному реаліті шоу: таємне подання заяви і реєстрація шлюбу, «весільна подорож» у день реєстрації…
Ми безмежно вдячні долі, що навіть через 10 років подружнього життя щоранку першою звучить фраза «Я так тебе кохаю!»…
You cannot copy content of this page
