Житомирська область,
смт Пулини
Сьогодні:
Середа, 28 вересня
icon clock21.03.2022
icon eye4
ЛЮДИ НОВИНИ

Втеча від війни. Що чекає на українських матусь та їхніх дітей у Польщі?

Через вторгнення російських військ на територію нашої країни багатьом українкам довелося покинути рідні домівки, рятуючи дітей від жахіть війни. На певний час біженців приймають сусідні країни Європейського Союзу. Також прихисток українці можуть отримати у багатьох куточках світу. Нині наших співвітчизників найбільше у Польщі. Саме польський уряд і народ цієї країни найбільше допомагає українцям, проявляючи братню любов та підтримку.

Наші журналісти поспілкувалися з мамою двох дітей, яка тимчасово виїхала до Польщі. Жінка розповіла, що перебуває у цій країні вже два тижні, але зробити усі документи і отримати анонсовану допомогу їй поки не вдалося. Чому? Читайте далі!

– З українським паспортом у формі книжечки дійсно без проблем можна перетнути кордон, але на цьому все, далі виникають труднощі, адже вся інформація там зазначена українською, без відповідного перекладу на англійську. – розповідає біженка. – Навіть не знаю, що я робила б без допомоги пані Анни – надзвичайно доброї полячки, яка прихистила мене з дітками, забезпечивши житлом та харчуванням.

Спочатку кілька днів довелося чекати, поки у Польщі вступить у дію новий закон щодо біженців з України. Виявилося, щоб влаштувати дітей до школи чи дитячого садка необхідно мати спеціальний код PESEL (Загальна електронна система реєстрації населення) – як мамі, так і діткам. Ці номери українцям почали видавати з 16 березня.

З пані Анною спочатку ми поїхали до найближчого міста в ужонд (офіс, адмінбудівлю) гміни (обласного центру), де нам повідомили, що для отримання PESEL необхідно взяти талончик і стати у чергу. Чекати потрібно було близько двох тижнів. Пані, у якої ми проживаємо, також допомагала з оформленням документів, щоб дітки могли піти до школи та садочка. Нам підказали, що такі номери також видають в ужондах невеликих містечок (на зразок ЦНАПів наших громад).

Наступного дня в ужонді сусіднього містечка ми вже робили необхідні коди. Зазначу, що ця процедура досить серйозна: у дорослих та дітей від 12 років сканують відбитки пальців. Також при собі слід мати фото (за фото для однієї людини заплатили 15 злотих, але у деяких студіях з українців не беруть коштів) встановленого зразка, копії паспорта та свідоцтв про народження дітей.

Пані Анна допомогла мені написати заяви польською мовою на прийняття дітей до школи та садочка. У класі з моїм сином також навчатиметься ще одна дівчинка з України. Адміністрація польської школи зустріла нас привітно, тут зробили копії потрібних документів, владнали усі формальності та зазначили, що з радістю чекатимуть на навчання.

Заяви на соціальне забезпечення та допомогу анонсовану біженцям з України (одноразову виплату 300 злотих на людину та по 500 злотих на кожну дитину щомісяця діткам до 18 років) швидко подати не вдалося. Для початку потрібно мати картковий рахунок у польському банку. Щоб його отримати, слід звернутися до найближчого відділення банківської установи. Тут на мене знову чекав сюрприз. На мій український паспорт старого зразка видати картку не можуть. Не допомогли ні водійське посвідчення, ні номер PESEL.

Знову на допомогу прийшла пані Анна, яка запропонувала, щоб карту видали їй, а вона передасть її у моє користування, щоб я могла знімати кошти, які будуть надходити. Зазначу, що українці із закордонними або біометричними паспортами таких проблем не мають.

Коли буде готова картка, зможу подати заяви до гміни на допомогу, кошти надійдуть через кілька тижнів. Добре, що мали з собою невеликий запас валюти, бо тоді нам довелося б повністю жити за рахунок поляків, що нас прихистили. До речі, у польських супермаркетах можна розраховуватися українськими картками за приблизним курсом 1 злотий=7 гривень. Щоб закупитися хоча б на три дні усім необхідним (мамі та двом діткам) необхідно витратити мінімум 100 злотих.

Для українців, що обмежені у коштах, у великих містах діють спеціальні центри, де надаються безкоштовні продуктові набори та засоби гігієни. Також для наших земляків поляки приносять у такі центри вживаний та новий одяг і взуття.

Зі школою особливих проблем не виникло, а от із садочками – складніше. Справа у тому, що групи мають бути не більше, ніж по 25 діток. Тому довелося звертатися до адміністрації кількох садочків, поки не знайшли місце.

Ви, мабуть, звернули увагу скільки разів я згадувала пані Анну. Так, на моєму шляху трапилися просто неймовірні поляки. Словами важко виразити усю вдячність Анні та Лукашу, що нас прихистили і в усьому допомагають! Вони суперкласні!

З роботою для таких біженців з дітками, як я, тут дуже складно. Скрізь потрібне знання польської мови. Робочі зміни тривають по 10-12 годин, а дітей потрібно завести та забрати зі школи, а ще готувати та доглядати за ними. Тому поки шукаю якийсь підробіток, а ще щиро молюся за Україну, за якнайшвидшу перемогу і усім серцем прагну вже найближчим часом повернутися додому!