Житомирська область,
смт Пулини
Сьогодні:
Субота, 22 червня
icon clock14.12.2023
icon eye1245
ЛЮДИ НОВИНИ

Ярослав Болембах понад 40 років присвятив освітній галузі та не уявляє життя без Карпатських гір

Освітяни нашого краю добре знають Ярослава Михайловича, який розпочав свій учительський шлях у далекому 1976 році у Тетірській школі. Хоча майбутній начальник районного відділу освіти виходець із західної України. Як опинився на Поліссі? І чому тут лишився? Відверті зізнання – далі у матеріалі.

– Я народився і виріс на Іванофранківщині. Мій тато був знаним ковалем, а мама – бухгалтерка, – з любов’ю про батьків розповідає 69-річний Ярослав Болембах. – Ще з юності захопився футболом і вболівав за київську команду «Динамо». Будучи студентом, їздив на матчі до Києва. І щоб зручніше та частіше була можливість бувати на іграх улюблених футболістів вирішив після закінчення університету працювати якомога ближче до столиці України. Так я опинився на Поліссі.

У серпні 1976 року приїхав у Тетірку і почав викладати у місцевій школі заняття історії та правознавства. Саме у цьому селі закохався та одружився, народилася дочка.

У 1989 році став директором Тетірської школи та гідно керував освітнім закладом до 2005-го р. А потім призначений відповідальним за усю освітню галузь району, очоливши відділ освіти Червоноармійської РДА. Він запам’ятався колегам справедливістю, щирістю, добротою та професійністю, а ще незабутніми екскурсіями освітян у Карпати, під час яких робив багато знімків, які ставали частиною фотовиставок у художньому музеї «Пулинські барви».

Із 2018 року Ярослав Михайлович на заслуженому відпочинку. Проте завзятий освітянин не може бути без діла та був обраний депутатом до Курненської сільської ради.

– Навіть не віриться, що понад 40 років живу на Поліссі, – каже Ярослав Болембах. – Пишаюся зробленими справами, людьми, які стали рідними та близькими, своїми онучками Марусею та Ганнусею, і хочу, щоб швидше настали мирні часи аби українці могли без страху подорожувати країною та насолоджуватися неймовірними краєвидами рідної землі.

You cannot copy content of this page