Нещодавно наші журналісти дізналися, що заклади освіти Пулинської громади передають продукти харчування та іншу допомогу жителям Чорнобаївської громади. Про те, хто доставляє гостинці за 1,5 тис. км з Пулинщини на Херсонщину, та яка роль у цьому волонтера-підприємця з Пулино-Гути Олександра Гаврилюка читайте далі.
Допомогти жителям села Посад-Покровське Чорнобаївської громади Херсонської області вирішив житель Пулино-Гути Олександр Гаврилюк, коли на власні очі побачив наслідки «русского міра» і був вражений, як люди виживають у надскладних умовах: «Мої батьки проживають у Харківській області і три місяці перебували в окупації, тому я не з чуток знаю, як важко пережити це пекло, – мовить Олександр Гаврилюк. – Саме тому вирішив скористатися нагодою і допомогти людям, які через війну залишилися без будь-яких засобів існування».
Олександр Олександрович займається виготовленням дерев’яних палетів і наприкінці зими виграв тендер на доставку дров у південні області. На початку березня він повіз першу партію у село Посад-Покровське, яке 9 місяців перебувало на лінії вогню під постійними бомбардуваннями:
– Словами важко передати той жах, що я побачив, адже жодного повністю уцілілого будинку у цьому селі не було. Вже більше року люди живуть без світла, води та газопостачання. Місцеві жителі розповіли, щоб зігрітися вони палили дерев’яні паркани, розбирали зруйновані будівлі. Отримуючи дрова, люди плакали, адже поки не відновлять лінію електропередач – це єдине джерело енергії та можливість приготувати їсти, – розповідає Олександр Гаврилюк.
Після першої поїздки О. Гаврилюк вирішив разом з дровима завести людям овочі та крупи. Про свій візит на Херсонщину підприємець розповів працівникам Вацлавпільського ліцею, педагогічний та учнівський колективи якого постійно волонтерять – передають допомогу воїнам та долучаються до благодійних ініціатив. Директорка закладу Лариса Грибан звернулася до учнів та їх батьків із проханням допомогти українцям, котрі опинилися у біді. Так, спільними зусиллями разом з дровима на Херсонщину з пулинського краю кілька разів відправляли овочі, крупи, мед, солодощі, домашню випічку. Олександр Гаврилюк передав допомогу безпосередньо жителям Посад-Покровська, а вони розподілили її згідно потреб:
– Діти дуже раділи солодким гостинцям – меду, пиріжкам та цукеркам. Адже поки у селі немає навіть магазину. Ця війна забрала у людей усе. Коли місцеві жителі повернулися до своїх домівок, то не знайшли навіть елементарних інструментів, а про цінні речі годі й говорити, – мовить Олександр Гаврилюк.
З відкритих джерел ми дізналися, що Посад-Покровське називали «багатим і красивим» селом. До нападу росії тут було 940 будинків та близько 2400 жителів. Окрасою населеного пункту була триповерхова школа на 1500 учнів, до місцевого дитсадка ходили 250 діток. У селі був Будинок культури, ринок, кілька агропідприємств і навіть «Салон краси». Першою у березні 2022 року російські нелюди вщент розбомбили школу і протягом 9 місяців знищували одна за одною вулиці. Майже усі жителі виїхали, залишилося близько 30 людей, котрі по кілька днів не виходили з підвалів. Коли до села зайшли українські військові, тут вже було 70 жителів, а нині тут мешкає більше 400 людей.
Перед світлим Великоднем у Чорнобаївську громаду знову попрямували гостинці. До волонтерської ініціативи Олександра Гаврилюка, окрім педагогів та здобувачів освіти яснополянського навчального закладу, також долучився Мартинівський ліцей. Разом з О. Гаврилюком супроводжувати цілий «бус» гуманітарної допомоги виявив бажання вчитель фізкультури та трудового навчання Вацлавпільського ліцею Володимир Рижук, котрий навіть не очікував, що ця поїздка його так вразить:
– Населений пункт – дуже великий, більшу його частину ще не розмінували, тому навіть не знаю чи люди встигнуть посадити городи. Поля встелені уламками ракет, є снаряди, які не розірвалися. Я побачив змучених і зляканих людей, вони розповідали про свої біди, і як через військову агресію залишилися без даху над головою. Дехто не зміг вивести сільськогосподарську техніку і її знищили окупанти, – розповідає Володимир Аркадійович.
Місцевий житель розповів, що не виїхав, бо взяв комбайн у кредит і винен за нього 20 тисяч доларів, але техніку дуже посікло уламками від снарядів. Я знімав відео і назбирав цілий пакет осколків, які тут розкидані усюди. Все це показав колегам та учням, щоб вони розуміли, у яких нелюдських умовах вижили люди, що війна – це справжнє пекло.
Також Володимир Рижук розповів, що село починає оживати, благодійні організації надають різну допомогу. Багато будинків накриті однаковими блакитними брезентами, які захищають домівки від дощу. У селі працює відразу 8 бригад, що займаються розміновуванням, але ще дуже багато територій залишаються небезпечними. Село знаходиться недалеко від лінії фронту, тому тут чутно відлуння вибухів.
Ідуть роботи по відновленню електропостачання, але дуже повільними темпами, адже і лінії, і трансформатор – знищені. Місцеві жителі розповіли, що бригада електриків з Чернігівщини загинула, підірвавшись на міні. Не краща ситуація і з газопостачанням та водопровідною мережею. Селяни вклали кошти, купили генератор і викопали свердловину, щоб мати чисту питну воду. Все ж, попри усі незручності та небезпеку, люди повертаються до своїх зруйнованих домівок і починають життя спочатку.
Олександр Гаврилюк подякував усім, хто приєднався до його волонтерської ініціативи: «Дякую своїм землякам за добрі серця. Коли бачиш щиру вдячність та розумієш, через що довелося пройти українцям, хочеться ще більше допомагати. Коли ми єдині – ми непереможні!».
You cannot copy content of this page
