Цьогоріч під час відпустки побувала у далекій Фінляндії. Саме тут мені, як журналістці, пощастило зустріти землячок, котрі стали активними учасницями ярмарку на карнавалі полуниці у місті Суоненйокі. Поїздка запам’яталася знайомством з волонтеркою Наталією Іконен, якій вдалося згуртувати активних українок, щоб збирати кошти та допомагати ЗСУ.
Під час відомого у Фінляндії, та за її межами, полуничного карнавалу дівчатам вдалося зібрати 1800 євро. Всього у 2023 році українки взяли участь у більш, як 10 заходах та зібрали для захисників 9932 євро. За ці кошти волонтерки неодноразово купували та відправляли захисникам у гарячі точки амуніцію та дороговартісні прилади, а ще перераховували кошти на закупівлю та ремонт техніки. Це ще раз доводить, що той, хто любить свою країну, навіть за тисячі кілометрів від дому знайде спосіб допомогти своїм землякам.
Наталія Іконен вже 13 років проживає у Фінляндії. «Вісті» дізналися цікаву історію, як дівчина з Вінниччини знайшла свою долю у Фінляндії, яким було її життя до війни в Україні та як почала свій волонтерський шлях. Що об’єднує українок у Фінляндії, про що мріють та звідки черпають сили триматися ми дізналися, поспілкувавшись з пані Наталією.
Вперше Наталія потрапила до Фінляндії, ще будучи студенткою Уманського державного аграрного університету. На третьому курсі їй випала нагода поїхати на збір полуниці у місто Суоненйокі. Там українка познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Закохані зустрічалися на відстані два роки. Після закінчення університету у 2009 році пара одружилася. Для Наталії почалося нове життя, вона вивчила фінську мову, влаштувалася на роботу. Нині волонтерка працює на молочному підприємстві у лабораторії, де досліджує та дегустує продукцію.
До повномасштабного вторгнення ворога в Україну родина Наталії вела розмірене спокійне життя. Жінка виховувала сина, займалася йогою, слухала аудіокниги, насолоджувалася красою природи під час прогулянок. Та все змінилося з початком війни: «У мене є два племінники Роман – несе службу у лавах ЗСУ, а Руслан вже 10 років проживає у Фінляндії і займається вирощуванням полуниці. Коли почалася війна, до мене зателефонував Руслан і запропонував разом допомагати ЗСУ та збирати гуманітарну допомогу. Я не знала, як це зробити, адже ніколи цим не займалася, – розповідає Наталія Іконен. – Тоді написала у різні групи та спільноти нашого міста повідомлення. Фіни відгукнулися, і так я почала збирати гуманітарну допомогу, а Руслан налагодив логістику і відправляв все до України. Згодом до мене почали звертатися українки, котрі рятувалися від війни у Фінляндії і я допомагала чим могла, адже добре знаю мову. Так я познайомилася з багатьма чудовими землячками».
– Пані Наталіє, ви вже вдруге берете участь у полуничному ярмарку. Розкажіть, як виникла ідея продавати домашні смаколики, робити зачіски і малювати тату?
– У Лютеранській церкві міста Суоненйокі для біженців з України часто влаштовували чаювання, а мене запрошували, як перекладачку. Згодом пастор Анттіла Пекка запропонував взяти участь у ярмарку, адже українки приносили різні домашні смаколики і пригощали прихожан. Він оплатив нам місце і дав палатку. Я запропонувала кільком дівчатам взяти участь, ми створили Вайбер групу і почали вирішувати хто і що приготує. З’ясувалося, що серед нас є дівчата, котрі гарно малюють і вміють робити оригінальні зачіски. Мій племінник допоміг з доставкою продуктів, встановив палатку, привіз столи. У 2022 році нам вдалося вторгувати 1200 євро. Це був наш перший досвід і ми були неймовірно щасливі. Ці кошти ми передали волонтерці з Харкова, котра переправляла допомогу в Україну. Фінам сподобалися наші страви, а головне – наша щира і добра енергетика, тому нас почали запрошувати на різноманітні заходи.
Ми беремо участь не тільки у ярмарках, а і організовуємо щось своє. Наприклад, зустрічі у кафе та дні краси, де наші три майстрині роблять манікюр, а кошти віддають на ЗСУ. Також робили благодійний вечір української кухні. На Великдень у центрі міста поставили палатку, продавали борщ і смаколики, смажили деруни.
– Цьогоріч вам вдалося зібрати ще більше коштів для наших захисників. Чим знову вражали фінів та гостей фестивалю?
– Постійно варимо борщ. Вже, мабуть, наготували близько 170 літрів, адже фіни його дуже люблять. Також тут популярні наші деруни зі сметаною, біляші, пиріжки з капустою. Ще жодного разу у нас не залишився «Наполеон». Цей тортик цьогоріч спекла Наталія Бєляк з Чернігова. Завжди неймовірно смачні та вишукані тортики пече Олександра Кравчук з міста Житомир. Готувала біляші та продавала смакоту також чернігівчанка Людмила Тулєй.
Постійно та невтомно на кожну ярмарку готують усілякі смаколики (пиріжки, пампушки, тортики), навіть не вираховуючи кошти за собівартість, Віталія Пондо, Лілія Погрібна з Вінничини та Юлія Зюзіна з Черкаської області. А ще ці дівчата роблять гарні зачіски, тому до них завжди шикується черга. Аквагрим і тату робила Олена Федорук – вчителька молодших класів, талановита та творча людина.
Також не можу не відзначити ще одну господиню Анастасію Пасіка, котра родом з Вінничини та проживає у Фінляндії 5 років. Вона справжня богиня випічки. Неможливо втриматися від її борщу з пампушками. Вона ніколи не вираховує кошти за собівартість, хоч на кожен захід готує багато різноманітної смакоти.
– Ви з різних міст України, у кожної – свій характер. Як гадаєте, що вас об’єднує та надихає допомагати ЗСУ?
– Дійсно, у нашій дружній команді є представниці з Вінниці, Умані, Бершаді, Борисполя, Запоріжжя, Кропивницького, Сум, Житомира, Чернігова, Краматорська, Черкащини. Випікають щоразу ті ж самі господині. Я вже знаю у кого і що гарно виходить, і хто не підведе. Всі організаційні питання вирішуються заздалегідь. Я дякую усім дівчатам, котрі допомагають, навіть маючи один вихідний.
Ми стали, ніби справжня родина. Нас об’єднує бажання допомагати нашим захисникам вижити та вистояти у цій війні. У кожної з нас хтось воює і якщо ми маємо можливість простою випічкою робити такі гарні справи і допомагати, то чому б і ні. Фіни нас вже знають, полюбляють випічку і підтримують наш труд, за що ми дуже вдячні!
– За кого ви хвилюєтеся в Україні найбільше? Яку допомогу військовим вам вже вдалося надати?
– Хвилююся за усіх своїх рідних. Звичайно, найбільше – за свого племінника Романа, котрий другий рік захищає Україну. Спочатку виконував завдання на Херсонщині, затим – на Бахмутському напрямку, а нині – у Запорізькій області. Також непокоюся та намагаюся допомогти своєму одногрупнику, який нині воює на Харківщині.
Виручені кошти ділимо між усіма дівчатами, котрі беруть участь у волонтерських заходах і мають запити на збір чи допомогу. Так, нам вдалося закупити і передати хлопцям кілька дронів Mavic 3, батареї, пропелери, зарядні пристрої. Ми часто беремо участь у різноманітних зборах на машини, ліки, турнікети. Купували захисникам взуття, генератори. Усе відправляємо через перевізників, а хлопці надсилають фото та відеозвіти. Нещодавно вдалося придбати для мого племінника приціл нічного бачення, щоб збивати «шахіди». Дякую усім, хто долучився до збору, адже річ – не з дешевих.
– Про що ви мрієте нині найбільше? Чи уявляли поїздку до України, коли закінчиться війна?
– Як і всі українці, хочу, щоб закінчилася війна. Я мрію на місяць взяти відпустку і поїхати у ті міста, у які мене запросили дівчата, але Київ буде найпершим, обожнюю це місто! Мабуть, один день буду приходити в себе, буде багато сліз, буду просто дихати тим повітрям.
А ще дуже хочу, щоб представниці нашої волонтерської команди нарешті змогли повернутися у свої домівки. Розумію, що буду за ними сумувати, адже ми стали однією сім’єю.
Ця невелика волонтерська команда українок, котрі зустрілися у фінському місті Суоненйокі, за півтора року взяли участь у більше як 20 заходах. З початку війни дівчата змогли зібрати для ЗСУ майже 22 тисячі євро. На цьому Наталія Іконен та її активні дівчата не збираються зупинятися. Волонтерка зазначає: «Спілкуватися та займатися волонтерською діяльністю мені дуже подобається, адже маю суперову команду! Ми дуже радіємо, коли вдається продати все! Так ми беремо участь у боротьбі за незалежність України та наближаємо Перемогу!»
Марія Мосійчук,
головна редакторка газети «Вісті» та сайту pulyny.news
Від авторки: коли побачила палатку з українськими стягами і як наші українки натхненно волонтерять, відчула, що маю про них написати. Під час війни пріоритети і завдання журналістів наших медіа змістилися. Нині ми не просто інформуємо, а підтримуємо та надихаємо незламних земляків. Виходити за межі локального медіа, розширяти горизонти, тематику матеріалів, а ще не просто писати, а мотивувати – саме цього навчилася журналісти ТОВ «Редакція-медіацентр «Вісті» під час участі в Екстернаті від Інституту демократії імені Пилипа Орлика. Попри усі виклики та труднощі ми потроху розправляємо крила, тримаємо інформаційний фронт, адже віримо, що журналісти – важливі і потрібні!
You cannot copy content of this page
