Люди праці – завжди у пошані. В їх числі мешканка села Стрибіж Курненської громади Тетяна Ковтун. Їй нині – 60 років і вона утримує 25 голів ВРХ, має пасіку із 69 бджолосімей, займається вирощуванням троянд і чорнобривців, а ще встигає на репетиції до Центру культурних послуг і разом із колегами-подругами готує патріотичні концертні благодійні заходи.
Із супержінкою познайомився журналіст медіацентру «Вісті» та дізнався джерела життєвої енергії для праці і творчості, про хобі і таємне бажання героїні статті.
Пані Тетяна народилася у селі Стрибіж 16 березня 1964 року. Батька звали Василь, був механізатором-комбайнером, а матір – Ірина, бібліотекарка. Майбутня очільниця фермерського господарства на відмінно вчилася у школі. У 1981 р. почала свій трудовий шлях у дитсадку, де працювала нянею. Через рік стала студенткою Української сільськогосподарської академії у Києві та отримувала фах економіста.
Здобувши професійну освіту, Тетяна Василівна за направленням приїхала працювати головною бухгалтеркою у рідне село до місцевого колгоспу. Згодом вийшла заміж і народила сина.
У 2004 році – новий етап у житті Тетяни Ковтун. Вона очолила СТОВ «Перемога», яке на той період мало величезні борги – майже 600 тис. грн, значна частина яких була по заробітній платі.
– За перші три роки мого керівництва вдалося вивести господарство зі скрутного становища і погасити усі борги. Цього досягла, змінивши напрямки роботи і замість затратного вирощування зерна почали більше зусиль вкладати у тваринництво, розводити худобу і продавати молодняк ВРХ, – мовить пані Тетяна. – До того ж наша ферма вибилася у лідери району щодо надоїв молока від корів. У 2010 році відбулася реорганізація підприємства у ФГ «АГРОМИТА», яке отримало символічну назву: АГРО – це моя улюблена сфера життя, МИ – початок імені сина, ТА – перші літери мого імені (Таня).
Нині на фермі у жінки 14 корів, кожну з яких знає поіменно: Білонога, Ромашка, Люта, Маленька, Пані, Монета, Аврора, Чайка тощо. А ще має 11 бичків і теличок.
– Був у мене ще племінний бик Марик, який у віці 1 рік і 7 місяців важив 8 центнерів, – зазначає господиня. – Своїх корів обслуговую доїльними апаратами.
Коли вимикають електроенергію, тоді доводиться доїти руками, витрачаючи півтори години.
-Я, взагалі, жінка моторна – все роблю швидко: зазвичай, одягаюсь і трішки наводжу макіяж за п’ять хвилин, – говорить пані Тетяна. – Вранці п’ю зелений чай, легенько снідаю і поспішаю на свою улюблену роботу. Їжджу скутером. Вмію також їздити на автомобілі і тракторі. Мені під силу керувати будь-яким транспортом. 
Крім ферми, жінка ще й має величезну пасіку та вміє заготовляти мед.
– Люблю бджолярську справу та обожнюю аромат меду. Нині на пасіці – 69 бджолосімей, – каже Тетяна Василівна. – Легко дбаю про усі вулики і качаю мед.
Одним із важливих захоплень у житті жінки є творча діяльність.
– Відколи повернулася у Стрибіж після навчання в академії, то почала допомагати організовувати вечори відпочинку для людей різного віку у селі і сама беру активну участь у виступах, бо мені дуже подобається співати, – мовить далі пані Тетяна. – Нещодавно при Стрибізькому центрі культурних послуг створили вокальний колектив «Незламна». Я зі своїми артистками-подругами проводимо благодійні концерти на підтримку ЗСУ та даруємо землякам кожного разу нові патріотичні пісні.
Пані Тетяна багато фізичної роботи виконує самотужки, вміє їздити на скутері, машині і тракторі, адже крайні 10 років її чоловік значну частину часу перебуває на Волині, де дбає про важкохвору матір і додому у Стрибіж приїздить не так часто.
– Звідки черпаєте життєву енергію для праці і творчості? – запитав журналіст медіацентру «Вісті».
– Вирощую вдома квіти. Люблю троянди і чорнобривці, бо вони довго цвітуть і тішать своєю красою, – відповідає співрозмовниця. – Коли буваю у Пулинах, завжди заходжу у крамницю солодощів і купую вишневий тортик і фруктову корзинку. Серед страв готую прості українські страви: борщі, супи, вареники, мֹ’ясні запіканки з картоплею. Читаю із задоволенням улюблену газету «Вісті», особливо чекаю з нетерпінням історії кохання. Одягаюсь у такі речі, щоб підкреслювали мою жіночність, взуття повинно бути на невеликих підборах та акуратне.
Пріоритет у моєму житті – це робота. А ще не люблю несправедливості і брехні. Маю одне таємне бажання – на кілька днів поїхати із села та відпочити у Туреччині. Хіба це реально? На кого лишу своїх корів? Навряд чи вдасться це зробити, але можна трохи помріяти. Для мене, як бальзам на душу, це час біля квітів, з якими я розмовляю, і пісня – тому все життя співаю в художній самодіяльності. Попри труднощі – люблю село і працювати на землі та біля тварин. Вірю, що прийде час і держава більше уваги приділятиме сільському господарству та створюватиме сприятливі умови для розвитку аграрної галузі, яка годує Україну та увесь світ.
You cannot copy content of this page
