28 лютого став скорботним днем для жителів Курненської громади. Тут відбулося прощання з воїном Олександром Біловим, якому 1 березня могло б виповнитися 23 роки…
Зустрічали тіло загиблого Героя десятки жителів Курного. Люди колоною супроводжували траурний кортеж від дому до церкви та місця вічного спочинку.
У селі Курне біля храму зібралися сотні людей: рідних, близьких, друзів, знайомих, односельців і зовсім не знайомих йому, які прийшли, щоб провести в останній шлях славного воїна, який на вівтар перемоги над підступним та оскаженілим ворогом віддав своє життя. Були тут і військовослужбовці, які прибули, щоб віддати шану своєму бойовому побратиму, тому, хто ще зовсім нещодавно разом із ними розділяв важкі військові будні на передовій
– Наш Сашко був найдобрішим та найпривітнішим хлопцем у селі, – розповідають односельці. – Його війна розпочалася у липні 2019 року. Саме тоді Олександр добровольцем вирушив в АТО. Він багато мріяв про мир і хотів щасливо жити у рідній країні. У листопаді 2022 року одружився. На жаль, сімейне життя обірвали ворожі окупанти на передовій.
Загинув Олександр Білов 19 лютого 2023 року під час мінометного обстрілу на Луганщині.
На кладовищі відбувся траурний мітинг. Прощальні слова та співчуття рідним висловлювали очільник військової установи у смт Пулини Євгеній Молочківський, голова Курненської сільської ради Леонід Корзун та односельці, які його добре знали з дитинства.
– Вірний військовій присязі Олександр віддав своє життя за те, щоб сьогодні та завтра ми жили під мирним небом. Він прожив коротке, але гідне життя і віддав його заради нас, заради миру, заради рідної держави, заради сім’ї, – зазначив Леонід Корзун. – Немає таких слів, які б зараз могли заспокоїти родину Героя. У ці гіркі хвилини щиро поділяємо горе сім’ї загиблого Захисника, разом із всією громадою схиляємо голови у глибокій скорботі. Пам’ять про Сашка житиме в наших серцях!
Не міг стримати сліз, промовляючи свою проповідь, і отець Руслан Волощук.
Під звуки кричущого плачу та шуму моря сліз домовина з тілом загиблого опустилася в рідну йому Курненську землю, щоб навіки залишитися останнім пристанищем воїна.
– Завжди боляче, коли країна втрачає своїх кращих синів. Олександр Білов назавжди для нас залишиться прикладом мужності та самовідданості, – мовив староста Микола Римарев. – Крик душі і відчаю наповнює душу, коли такі хлопці кладуть свої тіла за вільну, соборну і незалежну Україну. Герої не вмирають – вони стають янголами та дивляться на нас з небес!
You cannot copy content of this page
