Мабуть, ніхто не буде заперечувати, що найкращий відпочинок – біля води. Тут можна розслабитися та забути важкі переживання і тривоги, дивлячись на тиху дзеркальну поверхню, яку зрідка порушують сплески неспокійних рибинок чи граційні лебедині марштрути, особливо затяжні зльоти та літакоподібні приводнення. Заворожує світанковий туман, що хмаринками піднімається з тихої і теплої водойми, коли розкладаються риболовні вудки в надії на хороший кльов…
Рибалки – особливі люди, які ладні недосипати, майструвати снасті (спорядження), готувати чи купляти найрізноманітніші приманки та наживки. Знаю, не всі погодяться витрачати дорогий час та купу коштів на безтурботне просиджування годинами на березі в очікуванні кльову, але той, хто відчув азарт рибацького щастя – великого улову, той ніколи його не забуде і не полишить цього захоплення.
Серед знаних місцевих рибалок є досвідчений аматор тихого полювання, талановитий митець-художник і співак із оксамитовим голосом Іван Васильович Грибан. У свої поважні 87 років він не полишає можливості порибалити літом і взимку, у будь-яку погоду, адже добре знає всі рибні водойми в окрузі, відає та залюбки ділиться багатьма рибацькими секретами. Дощова чи вітряна погода, мороз або спека, велика відстань до водойми – ніщо не зупиняє завзятого риболова займатися улюбленою справою. Проте він ніколи не порушує Правил любительського рибальства.
Я неодноразово був вражений його кмітливістю та «чуйкою» на добрий кльов. Риболовній справі Івана Васильовича навчив старший брат: змайстрував йому першу вудку із ліщиновим вудилищем і волосінню із кінського хвоста. Ті перші пічкурі, світанкові маршрути до річки по росі, плітки, краснопірки в пам’яті І. Грибана і до нині. Пізніше були справжні снасті і трофейні улови – щуки по 2-3 кг, коропи по 3 кг і більше, карасі – по 1,5 кг.
Любить Іван Васильович ловити рибу із човна, підпливаючи до заростей водяних лілій, підгодовує і тихо чекає кльову. Повертається додому завжди з великими рибним уловом.
Запам’ятався мені випадок на Давидівському ставку. Половили ми від сходу сонця кілька годин на човнах. Прийшла пора вже снідати. Покликав мене Іван Васильович і зійшлися ми човнами впритул, поклали дощечку між бортиками, виклали на неї сніданки і поглядаєм на поплавки, які час від часу сигналізували про покльовку.
Десь після третього тосту не помітили, як наші човни почали розходитися. Дощечка провалилася. Проте ми вчасно спохватилися, дещо врятували і наступні тости були з одного майстерно виготовленого рога, бо з моєї утопленої склянки частувалися карасі, а перекушували ми з рук, бо виделки теж пішли на дно. Проте клювати після цього стало значно краще.
Рибалки, які мали задоволення спілкуватися з Іваном Васильовичем, знають того рога-келиха, з якого недопити – неможливо, адже там немає ніжки і не можна поставити, а що то за рибалка без тостів (звісно, у розумних порціях).
Розповім про ще один цікавий випадок на водоймі. Це було у Кропивенці за Рижанами (нині Хорошівська ТГ). На дворі – мороз, вітер, хурделить. Я змерз, як цуцик, і кльов – слабкий. Підходжу по льоду до Івана Васильовича, а біля нього – кілька десятків гарних пліток, а великий палець на руці – геть білий. Запитую: чому побілів палець? У відповідь чую: «А я його не відчуваю» (так завзятий рибалка, захопившись діставанням з ополонки риби, не помітив, як відмерзає долоня). Тож взялися ми розтирати руки та зігріватися.
Були і непередбачувані водні процедури, після яких доводилося сушити одяг на вогнищі влітку, а взимку – на льоду. Та головне, що такі невдачі перекривали вдалим рибним уловом.
Іван Васильович завжди ретельно готується до риболовлі. Він точно знає, якої температури і на який час потрібно в термосі запарювати перловку, щоб вона і не переварилась та була мֹ’якою для плотви.
Для зимового окуня заготовлені різноманітні мормишки, а для карася – спеціальні вудочки з коромислом.
При ловлі коропа чи карася з берега в Івана Васильовича, крім спеціальних вудок, що точно відповідають типу і величині очікуваної риби, ще є своя секретна приманка і наживка. Його вдалому улову, мабуть, ще допомагає тихеньке наспівування пісень зі свого вокального репертуару та любов до природи, сприйняття її краси та багатогранності. Ось і нині, незважаючи на біль та необхідність перев’язки травмованої руки, герой нашої статті – знову на березі зустрів схід сонця і насолоджується вдалими покльовками.
Напередодні свята рибалок, що буде 14 липня, хочу побажати Івану Васильовичу і всім його колегам – тихих гарних ранків, добрих покльовок, очікуваних щедрих уловів, добробуту у родинах, миру і Перемоги для нашої України.
Підготував Пулинський рибалка Іван Тимощук
You cannot copy content of this page
