Пулинська громада пишається своїми захисниками. Серед відданих і хоробрих воїнів – Юрій Лисюк. Йому нині 57 років. Він є депутатом Пулинської селищної ради. Боротьбу за кращу долю для рідної країни розпочав ще у 2004-му році, коли відбувалася Помаранчева революція у Києві. Згодом був активним учасником подій Євромайдану взимку 2013-2014 рр. І через десять років пулинець був одним із перших добровольців, які потрапили до місцевої роти охорони та через кілька місяців опинився у справжньому пеклі війни – захищав Бахмут.
Ексклюзивне перше інтерв’ю із ветераном війни Пулинської громади Юрієм Лисюком, який нещодавно переніс надскладну операцію на серці, – читайте далі.
– Розкажіть, будь ласка, про перший день повномасштабного вторгнення. Де Ви були? Як дізналися про збройний великий наступ росії?
– За кілька місяців до повномасштабного вторгнення приходив до місцевої військової установи і просив мене записати до тероборони. Але тоді мені відмовили, – зазначає пан Юрій. – Вранці 24 лютого 2022 року був удома та по телевізору дізнався про початок великого збройного вторгнення росії. Не гаючи жодної хвилини, зібрався і прийшов до Пулинського ТЦК та СП. Вистояв довжелезну чергу та записався до роти охорони.
– Скільки часу служили у місцевій роті охорони?
– Моя служба тривала приблизно вісім місяців. У листопаді я зі своїми земляками-однопартійцями Віктором Байдою і Русланом Коханським були першими з області, хто у складі 43-го стрілецького окремого батальйону поїхав захищати Бахмут на Донеччині.
– Яку місію виконували у батальйоні?
– Був стрільцем-санітаром. Мені довелося не лише відстрілюватися від ворогів, а й надавати першу медичну допомогу побратимам.
На війні чужі ворожі прильоти добре чуєш, а от «свої» – ні. Начебто навколо тихо, а потім бах – і бачиш, як твої побратими лежать після вибуху боєприпасів, – мовить далі Юрій Лисюк. – Я, мабуть, щасливчик, адже за час служби на різних небезпечних позиціях зазнав мінімальних травм, переважно легкі контузії. Більшість моїх побратимів не вижили, не повернулися з позицій…
Після Бахмуту батальйон Юрія Лисюка відвели. Згодом бійці опинилися на російському кордоні Сумської області. Стримували наступ рашистів. І там бойовий склад захисників зазнав чергових потужних втрат і був приєднаний до Першої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна.
– Де служили після приєднання батальйону до бригади спецпризначення?
– У складі нової бригади воював уже на Харківщині. Важкі тижні боротьби з підступними ворогами минали у постійній тривозі за власне життя. І військове командування знову перевело нашу бойову команду на Донеччину поблизу Бахмута у Часів Яр. Саме там було одне із найзапекліших і кривавих протистоянь, під час якого сталося непередбачуване…
Продовження інтервְ’ю читайте у газеті «Вісті» №48 від 6 грудня 2024 року.
You cannot copy content of this page
