– Моя подруга втратила на війні сина. Важко бачити її страждання і не знати як допомогти, – мовить пулинка. – Радила подрузі поїздити у Житомир і відвідувати спеціальні групи підтримки чи поспілкуватися з психологом. Вона відмовилася, бо це не зовсім зручно – далеко від містечка і потрібно витратити на таку поїздку пів дня та гроші.
Медіацентр «Вісті» дізнався, що у Пулинському громадському центрі вперше створили групу підтримки «У теплому колі» та допомагають землякам проживати втрату.
– У громадському центрі працюю 15 років. Реалізуючи соціальні проєкти, зокрема «Будинок для вдів», «Молодіжна школа лідерства», з’явилася потреба навчитися як допомагати людям у скорботі, що варто чи не варто говорити, щоб виразити співчуття та підтримку, – мовить очільниця Пулинського громадського центру Надія Сірик. – У 2018 році познайомилася з коучем з США, капеланом, доктором Доном Ейзенхауером, який є автором програми «Коучинг наприкінці життя» та книг на цю тематику. Нам вдалося запросити Дона провести у Громадському центрі семінар, аби познайомити бажаючих із підходами коучингу у служінні помираючим і скорботним.
Опісля громадський центр продовжив співпрацю з Доном Ейзенхауером. Власними силами було перекладено на українську мову та надруковано дві його книги накладом по 300 примірників.
У 2021 році Надія Сірик стала учасницею річної навчальної програми «Коучинг наприкінці життя». Курс завершився восени 2022 року, коли у нашій країні тривало повномасштабне вторгнення і питання втрат стало ще більш гостро, ніж раніше.
– Війна – це час втрат і скорботи, які стають нашими постійними супутницями життя. Хтось зазнає фізичної втрати, а у когось – це емоційна спустошеність через роз’єднання сімей, від’їзд рідних за кордон тощо. Так чи інакше – усі проживають біль і не знають що з цим робити, як жити далі. Саме тому у громадському центрі з лютого по травень 2024 року працювала група підтримки «У теплому колі», – розповідає далі Надія Сірик. – Раз у два тижні відбувалися зустрічі з людьми, які зазнали втрат.
У дружній атмосфері спілкувалися, розповідали про свій біль, емоції, відчуття, вчилися бути психологічно стійкими. Це був закритий формат спілкування. Ми не робили фотозвітів, нічого не оприлюднювали у соцмережах. Лише на початку роботи оголосили на Фейсбук-сторінці про створення такої групи та набір до неї. Ті, хто подзвонив та виявив бажання, – стали учасниками зустрічей. І це для них великий усвідомлений крок зважитися на таке, бо ми виховані трохи по-іншому: маємо справлятися з емоціями та болем самотужки без сторонньої допомоги. Але не у всіх виходить справлятися у здоровий спосіб: хтось закривається у собі, хтось підсідає на чарку, у когось розвивається депресія і з’являються суїцидальні думки. Тому підтримка людей на їх шляху скорботи дуже необхідна.
Після завершення роботи групи підтримки Надія Сірик продовжує спілкування з учасниками, для яких зустрічі стали рятівним колом у важкий момент життя.– У майбутньому у громадському центрі плануємо продовжувати роботу у таких групах підтримки, якщо буде запит учасників. Адже навчитися жити з болем від втрати – це тривалий процес, який може тривати роками, – каже пані Надія. – Тому землякам варто не замикатися у собі та знаходити варіанти допомоги у складних життєвих ситуаціях.
Денис Войтенко,
журналіст медіацентру “Вісті”
В Україні 10 років триває війна, яка змінює життя. Українці постійно у скорботі через загибель військових на передовій, лишаються без осель та розлучаються родинами. Щодня відбуваються величезні втрати – фізичні та емоційні, що потужно впливає на ментальне здоров’я нації.
