21 березня у світі відзначають День поезії. Ліричні рядки – це музика душі, якою поети та поетки здатні пробуджувати найпотаємніші струни людських сердець. Саме про таку людину, що має поетичну душу, творчу особистість, завзяту волонтерку, працівницю культури, співачку-аматорку Тетяну Войтенко хочемо розповісти нашим землякам.
Нещодавно ми писали про завідувачку клубу сіл Сколобів та В’язовець Тетяну Войтенко, яка разом із сім’єю та небайдужими мешканцями Кошелівського старостату готує їжу для військовослужбовців та гуртує земляків допомагати ЗСУ. Разом з тим Тетяна Олександрівна не полишає творчість, адже усе своє життя пропрацювала у культурі. Свій хист співати та виступати на сцені активна землячка передала дітям та онукам.
Перші віршовані рядки Тетяна Войтенко написала у роки своєї молодості. Але непереборне бажання творити з’явилося, коли жінка пережила сильне потрясіння – смерть мами. Усю свою тугу за найдорожчою людиною вона виливала у вірші. З часом поезій ставало дедалі більше, вони різні за тематикою та жанрами:
– Пишу, коли приходить натхнення. Часом кидаю все і записую римовані рядки. У моїх поезіях – пережиті мною події, роздуми на важливі теми, життєві історії та ситуації, які торкнулися мого серця. Люблю писати про рідну землю та своє мальовниче село. Можливо мої вірші – не досконалі у стилістичному плані, але вони щирі та душевні.
Роздуми про свою творчість поетеса вилила в один з віршів:
Що Бог дає, те і пишу.
Слова лягають на папері.
Чи дуже сумно на душі,
Чи ніжно радість стука в двері.
Можливо, що й не до вподоби,
Бувають часом ці писання.
Та це судити не мені,
Сам Бог послав усі старання!
Нині Тетяна Войтенко разом з донькою, сином та сімома внучатами за допомогою підтримки небайдужих земляків готують смаколики, в’яжуть для захисників шкарпетки та передають бійцям. Жінка організовує благодійні заходи, бере участь у патріотичних конкурсах, підтримуючи земляків українською піснею. А ще Тетяна Олександрівна продовжує писати вірші.
«Що на душі – те виливаю у віршовані рядки, – говорить сколобівська поетка. – Без хвилювань не можу дивитися стрічку новин у соціальних мережах. Завжди плачу, коли дізнаюся про загибель відважних захисників, адже вони чиїсь сини, чоловіки, татусі, брати. У такі моменти і народжуються найчуттєвіші вірші».
У всі часи лірики писали про наболіле. Нині поети та поетки описують страшні лихоліття, які випали на долю українців. Можна багато говорити про глибокий зміст та художнє оформлення віршів, але краще вдумливо їх прочитати. Друкуємо кілька поезій Тетяни Войтенко, що були написані вже під час війни.
Думки
Вслухаюся у тишу, я в ночі.
Думки, думки. Снують мов бджоли роєм.
О Господи могутній! Ти скажи,
Що буде з нами? З нашим рідним краєм?
Коли закінчиться жахлива ця війна?
Коли нарешті ми розправим плечі?
Молю Тебе! Благаю, поможи!
Спаси нас всіх! Врятуй життя малечі!
Помилуй Господи! Вже досить крові!
Хай наші діти й внуки,виростуть в любові!
Хай рідні наші з за кордону,
І воїни повернуться,з полону!
Хай мир і злагода,
Прийдуть у кожну хату!
Прошу,молю!
Спини рашиста супостата!
Яке жахіття ця війна!
Яке жахіття ця війна!
Скрізь – плач, від Заходу й до Сходу.
І передчасна сивина,
І сльози, що нівечать вроду.
Якесь безглуздя руйнівне,
Дітей вбивають і катують!
Грабують, навіть, що й не тре…
Малих дівчаточок ґвалтують!
Як важко це спостерігать!
Кругом – розруха, стогін, сльози,
Душа аж рветься і болить,
Та помогти нічим не в змозі.
А наші воїни святі!
Інакше їх і не назвати.
Кров проливають на війні,
Щоби прогнати супостата!
Воїни світла і добра
Боронять нас і в дощ і в спеку.
І як їм там? Це зна лиш Бог.
А ми лиш знаєм, що нелегко.
А скільки вже там полягло…
Краси і гордості країни!
Везуть у місто і село…
Їх зустрічають на колінах.
І туга душу огорта!
Хоч і не родич Ти, Герою,
І сльози ллються, мов ріка,
Бо захищав він нас з тобою!
Віддаймо шану і поклін!
Усім захисникам країни!
Котрі воюють на війні,
І тим, що повернулись в домовині!
Молімось, людоньки за всіх!
За мир, свободу в Україні!
Хай ворог йде за кораблем!
Ми ж відбудуємо руїни!
You cannot copy content of this page
