У Пулинську громаду знову надійшла скорботна звістка з передової. 5 березня, виконуючи бойові завдання у районі населеного пункту Іллінка Покровського району Донецької області, отримав поранення 27-річний старший солдат із Буряківки Юрій Лисюк.
Від отриманих поранень воїн помер. Про це зазначають у шостому відділі Житомирського РТЦК та СП.
Юрій Лисюк був мобілізований на військову службу 24 лютого 2022 року. У травні потрапив у полон російських окупантів. Пробув там понад 100 днів. Відбувся обмін, про який відверто розповів нашому журналісту.
«До повномасштабного вторгнення працював у цеху рибзаводу та на столярці, любив грати у футбол. У 2016 році був у числі військових-строковиків, служив у генеральному штабі центру забезпечення Збройних Сил України, – розповідав Юрій Лисюк. – Коли почалася велика війна, то не зміг ні хвилини лишатися вдома і пішов добровольцем до військкомату. Таким чином потрапив до роти охорони. Через кілька місяців вирушив у відрядження. Згодом потрапив на передову у Донецьку область. Разом зі мною на позиціях був мій надійний товариш і земляк із Тетірки Віктор Стрельченко. І саме з ним та ще 10 десятьма побратимами потрапили у полон.
– Як це сталося? Розкажи, будь ласка, подробиці.
– Обідньої пори чергували на позиціях. Раптово почався артобстріл. Сунули окупанти. Потім – перестрілка. Закидали нас гранатами. Оглушили. Коли прийшли до тями, то навколо вже були російські військові. Відібрали усі речі, зокрема зброю, та відвезли на Луганщину до в’язниці для бранців. Там пробули 3,5 місяці.
– Що з вами робили протягом усього періоду неволі?
– Не хочеться про це згадувати та розповідати. Якщо коротко, то росіяни морально тиснули, проводили самотні допити, не давали ні разу подзвонити до рідних, щоб дати знати, що ми – живі, у полоні.
– Як вас годували?
– Раз на добу давали 250 г суппайка, упаковку галетного печива та 0,5 л води. За час полону схуд майже на 20 кілограмів.
– Що допомогло пережити цих понад 100 днів полону?
– Дружня підтримка товариша-земляка Віктора не дала мені зламатися морально і зміг пережити усі жахіття полону, про які не можу розповідати.
– Коли дізналися про обмін?
– Обмін для нас став справжньою несподіванкою. Вранці другого вересня до нас прийшли військові, вивели та наказали привести себе у порядок (помитися). Через годину повезли на обмін, який відбувся у Бахмуті на Донеччині.
– Кому першому подзвонив із рідних після успішного обміну полонених?
– Найперше подзвонив до батька. Він, почувши мій голос, розплакався під час розмови.
– Як відбулася зустріч із найріднішими?
– Після обміну нас відвезли на реабілітацію у санаторій. Саме сюди і приїхали мене побачити мама з татом. Це була дуже зворушлива зустріч. А через кілька тижнів я приїхав у рідне село. Тут мені влаштували смачне частування.
– Юрію, чим займаєшся нині?
– Щоб відволіктися від думок про пережите, то затіяв удома ремонт. Щиро вірю, що усі полонені рано чи пізно повернуться додому живими та здоровими. Головне – не втрачати надії!».
Через деякий час хлопець знову став у військовий стрій. Був на різних небезпечних позиціях передової, зокрема біля Авдіївки.
Нинішня звістка про загибель Юрія Лисюка сколихнула увесь край. Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким. Слава Герою!
You cannot copy content of this page
