У селищі Курне вже не перший рік плетуть маскувальні сітки для українських військових. Цю справу організувала місцева жителька Леся Чайківська. Разом із односельцями вона регулярно збирається у сільському клубі, щоб допомогти захисникам і захистити життя тих, хто боронить Україну.
Ініціатива, що об’єднала односельців
Усе почалося після поїздки до села Тетірка. Голова громади Леонід Корзун запросив місцевих жителів подивитися, як там виготовляють маскувальні сітки, адже планував започаткувати таку роботу і в інших селах громади.
«Після цього я підійшла до старости й запитала, чи можемо організувати плетіння сіток у нашому клубі в селищі Курне. Він одразу погодився. Я розповіла дівчатам, вони підтримали цю ідею, сказали, що приходитимуть і допомагатимуть. Так ми й розпочали», – розповідає Леся Чайківська.
Спочатку до плетіння долучалися восьмеро-дев’ятеро людей. Упродовж певного часу, взимку, до них приєдналися ще троє працівників від центру зайнятості. Тоді робота кипіла щодня – у школі, де було опалення. Нині постійно працюють п’ятеро людей. Серед них – двоє жінок пенсійного віку та дві молодші жінки. Збираються переважно тричі на тиждень у сільському клубі.
Плести нескладно, але потрібні руки
Процес виготовлення маскувальної сітки потребує уважності, терпіння та часу. Спочатку натягують основу, потім закріплюють необхідний матеріал і починають вплітати стрічки. Робота триває доти, доки вся сітка не буде заповнена.
Швидкість залежить від кількості людей. Якщо працюють двоє, на одну сітку може піти близько чотирьох годин. Четверо волонтерів справляються приблизно за дві години.
«Навчитися плести, в принципі, нескладно. Щоправда, кожному це дається по-різному. Одні приходили спробувати – і не виходило. А одного разу хлопець просто подивився, як ми працюємо, і сам почав плести. Я навіть не встигла йому пояснити», – пригадує Леся.
Матеріали купують за благодійні кошти
Волонтери із селища Курне офіційно не зареєстровані як організація, однак самостійно шукають можливості для придбання матеріалів. Допомагають люди, які бачать публікації у соціальних мережах. У Facebook-групі вони розповідають про свою роботу та повідомляють, які матеріали необхідні. Також проводять лотереї.
«Ми навіть жартували з однієї ситуації: самі купили лотерейні білети, виграли приз, а кошти знову спрямували на матеріали для сіток», – усміхається Леся.
Підтримують ініціативу і місцеві школярі та вчителі. Наприкінці весни вони організували благодійний ярмарок, а за виручені кошти придбали матеріали для волонтерів. За словами Лесі, одна основа для сітки коштує приблизно 5400 гривень, а спанбонд – близько 3500 гривень.
Поки що ситуацій, коли зовсім не було б із чого плести, не виникало. Проте активність благодійників дещо знизилася, тому кожна допомога є важливою.
За кожною сіткою – особиста історія
Більшість людей, які нині плетуть сітки, мають власний зв’язок із війною. В однієї жінки син воював і був поранений. В однієї з молодих волонтерок загинув брат, в іншої – син і брат.
«Ми розуміємо, що наша допомога може зберегти чиєсь життя, врятувати техніку. Яка ще більша мотивація може бути?» – говорить Леся.
Військові регулярно передають слова вдячності. Кажуть, що сітки якісні, просять виготовляти їх і надалі.
Особливо волонтерку вразила розповідь про те, як маскувальна сітка допомогла врятувати життя військових. За словами Лесі, одному з волонтерів зателефонували захисники й розповіли, що ворожий дрон зачепився за сітку, яка накривала їхній навіс, і не вибухнув. У цей момент військові перебували під накриттям.
«Коли хлопці телефонують і кажуть, що ваша сітка сьогодні врятувала наше життя, тоді розумієш, що ми недаремно робимо цю справу», – каже Леся.
«Ми не такі втомлені, як наші хлопці»
Волонтерська робота забирає час і сили. У кожного є домашні справи, власні труднощі та переживання. Леся зізнається, що останнім часом працювати стало важче, адже війна триває, а проблем вистачає і в країні, і в кожній родині. Але попри втому, жінки продовжують приходити до клубу.
«Ми розуміємо, що це потрібно. Ми не такі втомлені, як наші хлопці», – наголошує вона.
Найбільше нині волонтерам бракує не матеріалів, а людей. Запити від військових надходять постійно, а робочих рук недостатньо.
«Не будьте байдужими. Виділіть лише дві-чотири години свого часу. Якщо не можете плести, можна допомогти нарізати спанбонд. Це також важлива робота, без якої не буде сіток», – закликає Леся Чайківська.
А якби військовий, для якого жінки плели маскувальну сітку, зараз сидів перед нею, вона сказала б лише кілька простих, але найважливіших слів: «Дякуємо вам за захист».
Бо кожна стрічка, вплетена руками жителів селища Курного, – це маленький внесок у велику спільну справу. Це турбота, підтримка і віра в те, що українські захисники повернуться додому живими.
You cannot copy content of this page
