Тримаю у руках велику на 650 сторінок книжку «Великий Луг на Поліссі Житомирщини», де на першій, як молитва, золоті слова, не дотримання яких губить нас, як націю, про що ми вже, на жаль, починаємо визнавати: «Благословенне будь моє село Великий Луг! Ти виховуєш у кожної людини змалечку любов до життя, праці, даєш наснагу до нових звершень, закладаєш першооснову духовних і моральних цінностей». У книзі зібрано унікальний архівний матеріал про історію українського села, його людей, Героїв від найдавніших часів до сьогодення, колективізацію, голодомор, війни, що спустошували українські села, післявоєнні відновлення. Адже з історії таких сіл, районів, складається історія нашої держави.
Книга має велику історичну цінність і створив її не великий колектив істориків, краєзнавців, науковців, а простий сільський чоловік Дмитро Данилович Люшненко, якому 27 червня виповнилося 80 років. Важко уявити, як одній людині вдалося зібрати, оформити по 22 розділах такий пласт неупередженої, правдивої інформації, дати тлумачення сотень значень, що вже забуваються, мовних скорочень, тисячі зносок на джерела викладеної інформації, алфавітний показник згаданих біля тисячі населених пунктів і водних об’єктів, виокремлено алфавітний список біля двох тисяч прізвищ, імен та по батькові людей та на якій сторінці їх згадано, виведено в окрему хронологічну таблицю 149 дат основних подій, пов’язаних з історією Великого Лугу.
Книгу потрібно почитати, щоб зрозуміти та оцінити ту титанічну працю, яка вкладена у її створення. А про її автора – далі у матеріалі.
Вдачу унаслідував від батька, життєві цінності – від матері
З’явився на світ Дмитро Люшненко 27 червня 1945 року у селі Великий Луг. У багатодітній сім’ї Данила Степановича та Одарки Прокопівни троє дітей не вижили у голодомор 1937-38 рр., вижили у довоєнний час син Сергій та дочка Марія. У батька були золоті руки, хоч і повернувся з війни з інвалідністю, мав велосипед, мотоцикл, пасіку, лазню. Тож і дітей привчали до сільської праці змалечку. У сім’ї панували дисципліна, взаємоповага і порозуміння. Не було, щоб хтось підвищував голос. Ці риси характеру батьків передалися дітям. Батько помер в 1970 році, промучившись понад 10 років з інсультом, а через 7 років відійшла у Вічність і мама, та лишились їх мудрі настанови, власний приклад працювати і жити по совісті, твердо дотримуючись Божих заповідей.
У школі Дмитро Люшненко вчився посередньо та була тяга до малювання, спорту, історії та написання віршів, що збереглась і донині. Після 11-річки пішов вчитися на економіста у Житомирський технікум землевпорядкування, який закінчив у 1965 р. За направленням працював плановиком у колгоспі села Теньківка Новоград-Волинського району. Через рік був призваний до армії. Військову підготовку проходив у м. Теребовля на Тернопільщині, а потім служив у Німеччині, де набув фізичного гарту та збагатився духовно.
Як у школі, так і в інших колективах, мав багато друзів, вмів зав’язати розмову і підтримувати її на різні теми, адже мав щиру, відкриту душу та вмів цінувати дружбу.
Після армії Дмитро Данилович працював у плановому відділі Червоноармійського управління сільського господарства під керівництвом мудрого спеціаліста Павла Лукича Залізняка, який порадив у 1970 році вступати на навчання до Житомирського сільгоспінституту і закінчив його за 5 років без відриву від основної роботи. У цей же час і одружився. На радість з’явилися дітки: син Олександр у 1972 р. та донька Тетяна у 1974 р., яких дуже любить.
Демократія у ювіляра – у крові
Подальша трудова діяльність Дмитра Люшненка з 1975 по 1984 рр. пов’язана з райкомом партії. Проте, не погоджуючись з недемократичними проявами деяких функціонерів з обкому, прямоту та відвертість, довелося змінити роботу. Там або схиляй голови і роби, що скажуть, або безжалісно ламають долі. Не допомогли добрі робочі стосунки по всіх рівнях у районі. Чорні наслідки довелось відчути, коли працював у Березівському радгоспі «Черемошне», потім інспектором Червоноармійського районного комітету народного контролю, а з 1986 року – у рідному селі – гідротехніком з експлуатації меліоративних систем та головою профкому колгоспу.
Після розвалу колгоспу у 2002 році перевівся у районне сільгоспуправління, де працював до виходу на пенсію по досягненню пенсійного віку.
Порядному Дмитру Даниловичу завжди у житті щастило на добрих людей. Це відомі у районі П. П. Омельчак, С. Г. Бойко, М. М. Гичко, В. М. Литвин, Ф. М. Маліновський та багато інших. Характерною особливістю його з дитинства і дотепер є схильність до духовного розвитку більше, ніж до матеріального, було і залишається прагнення побачити небачене, пізнати непізнане.
На заслуженому відпочинку продовжує творити
З виходом на пенсію завершилась офіційна трудова діяльність, але не закінчилась творча. Його добре знають, як свого у музеях та архівах району, області, країни. Днями збирає, перегортає, сортує сторінки сотень документів, старі фото і карти історичного минулого, розпитує та тримає у пам’яті багато чисельні розповіді старожилів, щоб викласти на папері правду і тільки правду, чого нам так не вистачає.
Музей, у який Дмитро Данилович перетворив свій дім, відвідують не лише жителі області, а й всієї України та з-за кордону.
Дві книги, написані Дмитром Люшненком, заслуговують на високу вдячність автору за титанічну працю, вкладену у їх створення. Про першу вже згадувалось на початку статті, а друга, видана у 2018 році, – «Мій багатоголосий родовід», де за період із 1761 року і дотепер описано демографію та історичну долю селян роду Люшненків і Чорних. На стільки тонко, точно і у деталях описані тогочасні події, що читаючи ці книги, поринаєш у відповідний період часу з його культурою, вірою, побутом, звичаями, правовим устроєм, статками, хворобами. Військові баталії і переміни описані так, ніби автор був свідком і учасником тих подій, хоча пройшли десятиліття і століття.
Велике бачиться здалеку і, я надіюсь, що ці праці Дмитра Люшненка будуть гідно оцінені, як зібрання правдивих історичних матеріалів і стануть у пригоді вчителям, учням і всім, хто бажає знати історію села і України.
Після відходу у небуття три роки тому вірної, надійної дружини Надії Іванівни у Дмитра Люшненка залишилась любляча дочка Марійка, яка працює медиком у Житомирі та приїздить провідати татуся на вихідні. Щоденні фізичні вправи допомагають підтримувати життєвий тонус. Велосипедні поїздки селами по збору інформації не шкодять здоров’ю.
Вітаючи ювіляра з такою поважною датою, від старих добрих друзів, сусідів і колег по роботі, хочу побажати Дмитру Даниловичу, прекрасній, добрій, душевній людині, вірному другу – жити у радості, мирі, при доброму здоров’ї до сторічного ювілею, бути корисним для доньки Марійки, відкривати для себе нові географічні та історичні горизонти, ділитися враженнями на сторінках «Вістей» і відчувати тепло при частих зустрічах із друзями та добрими людьми.
Підготував Іван Тимощук
You cannot copy content of this page
