За інформацією Пулинської райдержадміністрації, районний військовий комісаріат зайняв шосте місце по області за підсумками весняної призовної кампанії. І це один із найкращих показників за останніх кілька років. У цьому велика заслуга нового військового комісара Олександра Вариводи.
– 1 липня завершилася весняна призовна кампанія. Скільки хлопців із району вирушили служити до армії?
– 27 хлопців району стали строковиками! Найбільше пішло служити з Кошелівки – 4, Великого Лугу, Нового Заводу і Стрибіжа – по 3. Серед них хочу відзначити двох хлопців, які є прикладом патріотизму, – це 23-річний Віктор Кічкірук із Старого Майдану. Він приїхав додому із заробітків у Польщі, маючи дружину, вирішив відслужити. Інший парубок – 21-річний Вадим Школьний з Кошелівки – завзято прагнув потрапити на службу до національної гвардії України. І йому це вдалося. Зараз служить у Львові. А туди потрапляють не всі, хто цього хоче. Діє жорсткий відбір. Зріст претендента має бути не менше 175 см, спортивної тілобудови та ідеально чиста біографія без серйозних правопорушень.
Кожному із призовників особисто вручав повістку, бесідував із їхніми рідними, розповідав про переваги військової служби. З багатьма хлопцями часто спілкуюся по телефону, ділюся порадами, адже вони – мої «хрещеники», яких на посаді комісара першими відпустив до війська. Дехто вже перейшов на контрактну службу.
Вважаю, що відслужити має кожен військовозобов’язаний, адже армія – це своєрідна школа життя, яка робить з хлопців справжніх чоловіків.
– Яка кількість тих, хто отримав тимчасову відстрочку?
– Таких військовозобов’язаних є понад 200 осіб.
– Чи були хлопці, які не бажали йти служити та намагалися уникнути виконання військового обов’язку?
– Такі випадки, на жаль, непоодинокі у районі і найбільше їх трапляється у Пулинах. Інколи вручення повістки перетворювалося на комедію. Коли приходили до будинку призовника, то виходили батьки і запевняли, що їхнього сина немає вдома, а він тим часом ховався у будинку або через вікно тікав городами. Була одна курйозна ситуація біля оселі хлопця. Прийшли до нього. Побачив нас, заліз у кабіну свого вантажного автомобіля, зачинився і не виходив, відмовлявся з нами розмовляти. Викликали поліцію. Не подіяло. Змусити фізично підписати повістку не маємо права. Тому призовник сидів у машині доти, поки ми не повернулися до комісаріату.
– Чому, на Вашу думку, хлопці бояться йти служити до армії?
– У цьому винні батьки, які вважають, що армія не змінилася з часів радянського зразка і нав’язують свою думку дітям. Зараз усе по-іншому. До солдата на службі ставляться інакше, у нього є можливість отримати додаткову професійну кваліфікацію. Наприклад, вивчитися на стрільця, кулеметника, водія військової техніки, безкоштовно здобути водійські права категорії «С» тощо. А ще мами і тата хвилюються, що їхніх чад під час строкової служби заберуть у зону бойових дій на Донбас. Запевняю, цього не станеться!
– Ви брали участь в АТО/ООС?
– Так, від самого початку окупації території України, з березня 2014 року, був на кордоні з Автономною Республікою Крим. Потім по кілька місяців перебував у найгарячіших місцях Донбасу: Горлівка, Попасна, Маріуполь. 21 серпня для мене є другим днем народження. Адже у той день о четвертій годині ранку наші позиції біля села Старогнатівка Шахтарського району Донецької області з «Урагану» обстріляли терористи. Я саме був на чергуванні у машині. Коли почалася ця «м’ясорубка», ледве встиг сховатися. У бліндажі побачив, що мій одяг – наче решето від осколків. Дивом лишився живим. А от моїм побратимам пощастило менше – шестеро загинуло і 13 поранено. Про такі моменти важко згадувати…
– Чому вирішили стати військовим?
– Я народився у Чуднівському районі. Батьки до військової справи не мають жодного стосунку: мама Валентина – вчителька математики, а батько – інженер-проектувальник доріг.
А от моєму дідусю Степану Даниловичу Гайовому довелося пройти крізь пекло Другої світової війни у період з 1943 по 1945 рр., був розвідником. Отримав медаль «за відвагу» та орден Вітчизняної війни. Саме він став для мене прикладом мужності та героїзму. Тому ще з дитинства мріяв бути схожим на нього і присвятити своє життя військовій справі. Щасливий, що мені вдалося це зробити.
– Що порадите тим, у кого виступає на чолі холодний піт від слів «повістка», «армія», «присяга»?
– Не бійтеся! Служба в армії точно змінить вашу долю, знайдете нових друзів і зрозумієте чого прагнете у житті. Нещодавно один із призовників із вищою освітою не дуже хотів йти служити. Був вдома, ніде не працював, допомагав мамі в селі по господарству. А коли потрапив до військової частини, то змінився, став серйознішим, бадьорішим і має великі плани на майбутнє.
Не уникати військового обов’язку потрібно ще й тому, що сильна армія – це запорука миру в державі!
You cannot copy content of this page
