Альона Синжерецька з Ясної Поляни зупиняє мить і прагне її зберегти за допомогою фотоапарата. Її фото проникливі та філософські, без слів красномовно розповідають про долі героїв.
– Фотографія – це мистецтво, що віддзеркалює душу. Тому я прагну популяризувати художню фотографію, – розповідає Альона під час відкриття своєї фотовиставки в Пулинському громадському центрі.
Чорнобілі фотознімки дівчини передають біль і досвід, нездійснені мрії та радість нових надій, самотність і знайдене тепло підтримки для жінок зі складною долею, які мешкають у Будинку для вдів. Ці фото стали основою для книги Альони Синжерецької «Будинок для вдів».
Усмішки літніх людей, очі яких не раз плакали. Шершаві руки, що тримають фотографії часів щасливої молодості. Ці фотокартки зберігаються разом з іншими дорогими серцю речами. Момент праці жінок за швейною машинкою, коли з відрізу тканини народжується торбинка чи інша корисна в господарстві річ. А в кінці фотокниги – годинник як символ минучості і швидкоплинності. Доки він іде – триває життя і в ньому можна щось змінити.
– Ідея проекту в мене народилася, коли я в минулому році прочитала в районній газеті «Вісті» статтю про Будинок для вдів, – ділиться Альона. – Мене це вразило. Хотілося більше дізнатися про мешканок, почути їхні історії та розповісти про них знімками. Дні, проведені там, були для мене дуже емоційними. Жінки багато розповідали, показували свої фотознімки. І все – зі сльозами на очах. Я плакала і раділа з ними і за них. Кожну історію пропустила крізь себе!
You cannot copy content of this page
