19-річний Артем Заріцький був одним із тих людей, які вміли робити звичайний день веселішим. Любив малювати, дивитися серіали, гуляти з друзями й ніколи не відмовлявся від пропозиції провести час разом. Друзі називають його душею компанії — добрим, відкритим, життєрадісним і завжди готовим допомогти. У лютому 2024 року Артем підписав контракт і став на захист України. 22 вересня того ж року його друзі отримали звістку про його загибель.
Сьогодні вони згадують його не лише як військового, а передусім як друга, з яким пов’язано багато світлих спогадів. Артем мав велике коло друзів. Вони знали його ще зі шкільних років. Разом вони ходили до спортзалу, гуляли, проводили час однією компанією, святкували дні народження. Для друзів Артем був людиною, яка майже завжди була усміхненою.
«Він був веселий, зі всіма спілкувався, був як душа компанії. Ніколи не ображався, завжди розумів жарти, був життєрадісний та усміхнений, незважаючи ні на що».
Також до розповіді доєдналася подруга Артема – Ірина Боковенко. Вони познайомилися ще у 7–8 класі, коли Артем прийшов до їхньої школи. Відтоді почали товаришувати, разом ходили до спортзалу, гуляли та проводили час у спільній компанії. Серед найтепліших спогадів Ірина згадує шкільні роки та святкування свого 17-го дня народження. Їхня остання розмова тривала лише близько 30 секунд. Ірина саме бігла в укриття під час обстрілу, тому сказала Артему, що передзвонить пізніше. Тоді вона навіть не могла подумати, що чує його голос востаннє. Після цього вони ще листувалися — востаннє спілкувалися за день до його загибелі.
«Взагалі не було ніякого передчуття, що щось може статися», — розповідає Ірина.
Спільних спогадів у друзів багато, тому вибрати один найяскравіший їм складно. Та особливо вони пам’ятають останню зустріч. Того дня друзі чекали таксі під дощем. Усі промокли , але Артем жартував, сміявся та говорив із друзями про все на світі. Тоді ніхто не знав, що ця зустріч стане останньою.
«Ми навіть не знали, що може статися за півтора місяця», — згадують друзі.
Адріана Прус пам’ятає і останній дзвінок від Артема. Вона не змогла відповісти, бо була зайнята: «Ми так і не поговорили, і я дуже шкодую про це».
Рішення стати на захист України
У лютому 2024 року Артем підписав контракт. Про його намір служити Адріана дізналася ще в листопаді 2023-го. Вона зізнається, що боялася за друга й не хотіла, щоб він ішов на війну: «Він молодий хлопець, у якого все було попереду».
Артем проходив навчання у Великій Британії, після чого потрапив на передову. Згодом почав навчатися роботі з дронами. За словами друзів, війна змінила його. Він став більш закритим, почав інакше сприймати деякі речі. Та залишився людиною, яка підтримувала інших. 22 вересня друзі дізналися про його загибель. Адріані про це повідомила мама. Два дні друзі не могли прийняти цю звістку. Найважчими стали похорони.
«Коли ти бачиш близьку людину молодою вже в труні — це не передати. Ти стоїш ніби в нереальності, ніби це сон і ось ти прокинешся — і все добре, Артем живий. Але насправді це реальність…».
Пам’ять, яка залишилася
Після Артема у друзів залишилися речі, які тепер мають особливе значення. В Адріани – троянда, яку він власноруч зробив і подарував дівчатам на 8 Березня. У Романа Гайдука – запальничка, якою вони разом розпалювали багаття. У Ліани Бугрової – його кофта. Колись це були звичайні речі. Тепер – частинки пам’яті про друга. Друзі хочуть, щоб Артема пам’ятали не лише як військового, який загинув. А як сина, друга, однокласника, брата – людину, яка любила жартувати, гуляти та допомагати іншим:
– «Його усмішку ми ніколи не забудемо»;
– «Ми сумуємо. Нам його дуже не вистачає».
Довідково: Артем Заріцький народився 22 березня 2005 року в селі Цвітянка Житомирської області. Навчався в Курненському ліцеї, здобув повну загальну середню освіту. Пройшов базову загальновійськову підготовку в рамках міжнародної операції «ІНТЕРФЛЕКС» на території Великобританії.
У мирному житті Артем працював у магазині, був продавцем-партаймером. У вільний час захоплювався малюванням, слухав музику, цінував спілкування з друзями. Був добрим, відкритим і щирим – саме таким його пам’ятають рідні та знайомі.
Був солдатом, навідником кулеметного відділення взводу вогневої підтримки,48-мої окремої штурмової бригади. Його позивний – «Томас» – скорочено від імені Артем (Тьома), що згодом трансформувалося в бойове ім’я.
Загинув 20 вересня 2024 року внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в районі між населеними пунктами Просяна та Велика Михайлівка Синельниківського району Дніпропетровської області.
Нагороджений: Золотим хрестом, Знаком «Учасник бойових дій».
Похований у селі Соколів.
Залишилися мама Галина, батько Олександр, брати Максим і Богдан, сестри Анастасія і Софія.
You cannot copy content of this page
