15 вересня Катерині Ярко виповниться 35 років, як і незалежній Україні. За ці роки наша держава пережила чимало випробувань: вчилася стояти на власних ногах, боролася за свободу, втрачала і знову знаходила сили підніматися. Схожий шлях нині проходить і Катерина – молода українка, яка, попри важку хворобу, продовжує жити, допомагати іншим і вірити у перемогу життя.
Коли «Вісті» оголосили у соцмережах пошук ровесників Незалежності, відгукнулася наша землячка з Нового Заводу Пулинської громади Тетяна Савіцька. Вона живе у Польщі з 2014 року, але Україна для неї ніколи не переставала бути домом. Саме Тетяна розповіла нам про свою єдину рідну доньку Катерину – дівчину, якій, як і незалежній Україні, у цьому році 35.
«Не хочу хвалитися, але вважаю, що історія моєї дочки теж досить цікава і повчальна і може бути прикладом для інших», – написала мама.
Історія Катерини справді не про гучні слова. Вона – про силу, яка проявляється у вчинках.
Там, де потрібна допомога, вона була поруч
Тетяна з Катериною більше 10 років живуть і працюють у Польщі. Ще до повномасштабної війни родина мала власну агенцію праці: допомагали людям знайти роботу, житло, легалізуватися. А з перших днів великої війни їхнє життя змінилося.
Наші земляки не залишилися осторонь. Разом їздили до українсько-польського кордону. Везли українським захисникам необхідні речі, а у зворотному напрямку забирали жінок, дітей та старших людей, для яких заздалегідь шукали житло. «Кошти на 90 відсотків були наші особисті, частину допомагали інші люди», – згадує Тетяна.
П’ять місяців родина жила у шаленому ритмі. Поїздки через день, по тисячі кілометрів за один виїзд, сон по три-чотири години. Бувало, що навіть на кордоні доводилося чекати по багато годин, аби зустріти конкретну родину.
За перші місяці війни їм вдалося допомогти з поселенням близько тисячі людей – жінкам, дітям, старшим людям, які тікали від війни. І все це – не заради подяк чи нагород, яких родина отримала багато. Просто тому, що інакше вони не могли.
А потім життя випробувало Катерину ще раз. У серпні 2023 року родина почула страшний діагноз – у Катерини виявили агресивне онкологічне захворювання. Спочатку був біль у грудях, згодом стала помітною пухлина. А далі – лікування, яке вимагало від молодої жінки неймовірної витримки.
За тиждень до свого дня народження Катерина отримала першу, найважчу хіміотерапію. Через тиждень почало випадати волосся. Попереду були пів року хіміотерапії, операція, післяопераційний діагноз і новий удар: хвороба почала поширюватися на інші органи. Катерина втратила близько 80 відсотків пам’яті.
Здавалося б, після такого людина має право зупинитися. Замкнутися у власному болю. Запитати: «Чому саме я?» Але Катерина не дозволила хворобі визначити все її життя. Коли самій важко — вона допомагає тим, кому ще важче
Попри лікування Катерина вирішила здобувати нову професію. Вступила до академії на спеціальність, пов’язану з медсестринством, і почала волонтерити у відділенні швидкої допомоги. Жінка, яка сама бореться за життя, допомагає іншим пережити найважчі хвилини.
Можливо, саме в цьому і є одна з найбільших сил Катерини: вона не зосередилася лише на власному болю. Навпаки – її випробування зробили її ще чуйнішою до чужого.
«Хвороба її не зламала, а ще більш загартувала», – каже Тетяна Савіцька. І додає, що Катерина ніколи не мала злості на те, що хвороба обрала саме її. Не втратила вона й віри. На боротьбу її надихає бажання жити, рідні люди – мама, чоловік та донечка, друзі, знайомі. Але є у Катерини ще одна особлива риса – вона вміє співчувати і співпереживати.
Українка далеко від дому, але серцем – поруч
Катерина давно живе у Польщі. Її чоловік Іван – її одноліток і колишній однокласник. Вони народилися з різницею лише у тиждень. У Польщі Катерина має багато друзів. Її люблять сусіди. Навіть звичайний похід мами до хлібного магазину часто закінчується запитаннями: «Як там Катя? Як вона себе почуває?»
Катерина Ярко вміє знаходити спільну мову з людьми, дарувати тепло і робити навколо себе красивішим навіть звичайний будень. Катерина має кілька талантів та хобі. Жінка створює композиції з квітів, цукерок, іграшок та фруктів, чудово робить манікюр і зачіски. Вона – прекрасна господиня. А одного разу власноруч облаштувала клумбу у дворі будинку, щоб усім мешканцям було приємно дивитися на квіти. Здавалося б, дрібниці. Але саме з таких дрібниць і складається людська доброта.
35 років – це не підсумок
У долі Катерини є чимало паралелей з Україною. Вона, як і наша держава, народилася у 1991-му році. Вона, як і Україна, за 35 років встигла пройти чимало випробувань. Вчилася бути сильною, самостійною, допомагати іншим, навіть коли самій непросто.
Україна сьогодні виборює право жити. Катерина – теж. І це – жити, не просто існувати, а допомагати, підтримувати, любити, творити, бути потрібною.
Її мама Тетяна говорить про родину як про свої «крила». Саме вони дають сили не здаватися. Усі разом вони продовжують волонтерити й допомагати українським захисникам. Навіть живучи за кордоном, ця родина залишається частиною України.
Історія Катерини Ярко – не історія про хворобу. Це історія про людину, яка сильніша за свою хворобу. Про жінку, яка могла б просити підтримки для себе, але продовжує підтримувати інших. Про українку, яка живе у Польщі, але її вчинки і серце – разом з Україною. І, можливо, саме таких людей сьогодні найбільше потребує наша Незалежність – тих, хто не просто говорить про любов до України, а щодня доводить її своїми вчинками.
Катерино, тобі 35. Україні – 35. І попри все, що вже довелося пройти, найважливіше ще попереду. Нехай у цієї спільної дороги буде багато років – мирних, щасливих і світлих.
You cannot copy content of this page
