1 серпня у світі відзначають День тату-майстра – професійне свято людей, які перетворюють людське тіло на полотно для мистецтва. Останніми роками ця професія стає дедалі популярнішою, адже татуювання давно перестали бути лише прикрасою. Для багатьох це спосіб зберегти пам’ять про важливу подію, людину, службу чи народження дитини, а також можливість підкреслити власну індивідуальність.
Спочатку наша розмова з Дмитром Удовиченком мала стати звичайною заміткою до професійного свята. Та вже за кілька хвилин стало зрозуміло: перед нами людина з непростою долею, великим життєвим досвідом і дивовижною здатністю починати все спочатку. У свої 34 роки він неодноразово змінював професію, двічі ставав на захист України, пережив два етапи військової служби, важкі поранення та реабілітацію. А після цього наважився кардинально змінити життя, освоївши ремесло тату-майстра.
Житомирянин Дмитро Удовиченко прожив у рідному місті 27 років. Саме там народився, навчався і здобув професію кухаря.
– Хотів стати барменом, але в училищі більший акцент був саме на кулінарії. На практиці теж готували у літніх дитячих таборах, тож після навчання влаштувався працювати на кухню, — згадує чоловік.
Працював у різних закладах Житомира кухарем гарячого процесу та на інших посадах. У 2014 році працював у нічному клубі «До-До», коли отримав повістку.
Після початку російської агресії Дмитро став на захист країни та служив в АТО. У 2015 році був поранений і звільнений у запас. Саме тоді з’явилося його перше татуювання.
– Побачив татуювання у побратима і теж захотів щось подібне. Взяв контакти майстра, і так у 22 роки з’явилося моє перше тату — абстракція на руці.
Згодом Дмитро працював у Польщі — і на заводі, і в піцерії. Але справжній поворот у житті стався після знайомства з майбутньою дружиною Іриною.
— Ми переїхали у Пулини, адже тут проживали дідусь і бабуся дружини. У спадок нам залишився будинок. Хотіли жити окремо від батьків. Хоч ми обоє «діти асфальту», життя у селищі нам дуже подобається.
Уже шостий рік родина живе у Пулинах. Тут вони облаштували власне господарство, тримають курей, перепілок, качок, обробляють більше 30 соток землі.
– У місті життя було одноманітним: робота -дім-комп’ютер. Тут усе по-іншому. Сумувати ніколи. А ще люблю риболовлю і збирати гриби. Часто рибалю на місцевому кар’єрі, навіть залишаюся з ночівлею, поки не буде гарного улову.
До повномасштабного вторгнення Дмитро працював на підприємстві «Кромберг». Саме дорогою на роботу життя знову різко змінилося.
– Стояв на автобусній зупинці, коли прийшла SMS, що завод тимчасово не працює. Саме тоді почув перші вибухи. Через тиждень уже був у військкоматі.
Завдяки бойовому досвіду його відразу направили до 54-ї окремої механізованої бригади, де він служив командиром відділення БМП-2. У 2022 році під Мар’їнкою Дмитро отримав важке поранення.
Після тривалої реабілітації вирішив: настав час здійснити давню мрію.
– Коли отримав виплати після поранення, зрозумів, що хочу займатися тим, що мені справді подобається. Пішов навчатися у тату-салон VEAN TATTOO в Житомирі.
Однак диплом ще не означав початок роботи.
– Довго тренувався на штучній шкірі. Лише рік тому почав працювати з першими моделями. Набивши у цій справі руку, можу відмовити клієнту, якщо бачу, що пробний результат на штучній шкірі мене не влаштовує. Татуювання робиться на все життя, тому права на помилку немає.
Від задуму клієнта до готового татуювання проходить кілька етапів. Спочатку створюється ескіз, визначається розмір, потім спеціальним принтером малюнок переноситься на трансферний папір, а вже після цього – на шкіру.
Не менш важливою є стерильність.
– Усі голки використовую лише одноразові. Перед кожним клієнтом обладнання проходить ретельну дезінфекцію. Безпека – понад усе.
Саме нанесення татуювання – лише половина справи. Не менш важливий правильний догляд.
Перші кілька днів, а краще близько двох тижнів, не можна вживати алкоголь, відвідувати сауну, приймати гарячий душ чи займатися інтенсивними фізичними навантаженнями. Повне загоєння триває приблизно місяць. Якщо татуювання велике, його виконують у кілька сеансів: спочатку контур, а після повного загоєння – тушування та кольорові елементи.
Цікаво, що сьогодні серед охочих зробити татуювання переважають саме жінки.
– Часом дивуюся, наскільки вони витривалі. Багато хто дуже спокійно переносить процедуру, тоді як деякі чоловіки вже під кінець просять швидше завершувати.
За словами Дмитра, жінки найчастіше обирають квіти, метеликів, символічні написи, тоді як чоловіки – левів, вовків, мечі чи зброю. Серед військових популярними залишаються група крові, куля, військова символіка.
Часто люди просять закарбувати пам’ять про близьку людину або народження дитини – роблять відбитки маленьких долоньок чи стоп, додають дату, вагу та зріст немовляти.
– Тату ніколи не виходить із моди. Воно лише змінюється. Поряд із класичним old school з’являються нові стилі, більше кольорів і нових технік.
Поки що нанесення татуювань для Дмитра більше хобі, яке поступово перетворюється на професію. Водночас він дуже виважено ставиться до клієнтів.
Не працює з неповнолітніми без присутності батьків, відмовляє вагітним жінкам і матерям, які годують грудьми. Не рекомендує перше татуювання робити на зап’ясті чи інших відкритих ділянках тіла.
– Молода людина ще може змінити професію, а в деяких сферах татуювання заборонені. Видалення лазером – процедура дорога й болюча, тому завжди попереджаю про можливі наслідки.
Категорично відмовляється працювати з людьми у стані алкогольного сп’яніння.
-Через алкоголь розширюються судини, підвищується тиск, збільшується ризик інфекції, а якість роботи може суттєво постраждати. Уже не раз до мене зверталися із запитом, щоб виправляти татуювання, зроблені у нетверезому стані.
Найболючішими місцями для нанесення татуювання майстер називає шию, ребра та кисті рук, хоча у кожної людини свій больовий поріг. Анестезію використовувати не радить, адже вона змінює властивості шкіри й може вплинути на кінцевий результат.
Іноді одна робота триває вісім-дев’ять годин поспіль.
– Якщо бачу складний ескіз, спочатку відпрацьовую його на штучній шкірі. Так виконую подвійну роботу, але впевнений у результаті. Якщо розумію, що не впораюся, чесно раджу клієнту іншого майстра.
Останнім часом дедалі частіше люди просять зробити татуювання на шрамах, щоб замаскувати рубці.
– Сам теж маю таке татуювання. Але на шрамах працювати ще болючіше і не завжди кінцевий результат відповідає задуму.
Попри диплом кухаря, Дмитро зізнається, що саме у тату-мистецтві знайшов внутрішній спокій.
– Кухня – це постійна командна робота, шалений темп і багато нервів. Тут усе інакше. Це творча справа, де відповідальність залежить лише від тебе.
Разом із дружиною Іриною вони виховують двох дітей, люблять проводити час на природі та будують плани на майбутнє.
– Найбільше знайомих дивує, що ми, «діти асфальту», із задоволенням займаємося господарством. Плануємо завести індиків, можливо, ще й гусей. Тут, у Пулинах, завжди є чим зайнятися.
Сьогодні багато його клієнтів зізнаються, що давно мріяли про татуювання, але раніше доводилося шукати майстрів у Житомирі. Тепер така можливість є й у Пулинах.
Історія Дмитра Удовиченка – це не лише розповідь про професію тату-майстра. Це історія людини, яка двічі ставала на захист України, пережила бойові дії, поранення та важку реабілітацію, але не втратила бажання розвиватися і відкривати нові сторінки власного життя. Можливо, досвіду у тату-мистецтві він поки що має менший, ніж дехто з колег, зате за його плечима – великий життєвий шлях, відповідальність, дисципліна і щире прагнення виконувати свою справу так, щоб люди із задоволенням носили його роботи усе життя.
You cannot copy content of this page
