Під час повномасштабного вторгнення чимало українців виїхали за кордон. Одна з країн, яка прихистила рекордну кількість біженців, – Німеччина. Саме там українські родини зустрічав і надавав допомогу волонтер Роман Нахтігаль. Він – нащадок німців, які мешкали у Пулинському краї до 1936 року. Саме тоді усіх його рідних радянська влада репресувала і виселила на Донбас, а через кілька років – жінок із дітьми відвезли у Казахстан, а чоловіків – розстрілювали або поміщали у трудові каторжні табори і в’язниці, де мало хто лишився живим. Проте його батькам пощастило і їхні родини змогли воз’єднатися.
Історію своїх предків Роман Нахтігаль особисто розповів газеті «Вісті», на початку літа проїхавши тисячі кілометрів від Північного моря Німеччини в Україну. У нашому краї німець побував у селах, де жили його рідні.
Як доля роз’єднала батьків
Батьків Романа звали Альбертина Бекер, яка народилася у селі Видумка, і Артур Нахтігаль (прізвище у перекладі з німецької мови на українську – соловей, – прим. автора). У 1936 році радянська влада репресувала родину і виселила на Луганщину.
– Через п’ять років мою маму та усіх жінок із дітьми відправили у Казахстан, а батько із братом Евальдом потрапив на Урал у м. Свердловськ у трудармію різати ліс, – розповідає Роман Нахтігаль. – Тато протримався у цьому пеклі 6 місяців: чоловіки цілодобово важко працювали, їх майже не годували, жили за водою.
Артур Нахтігаль за пів року каторжних робіт у лісі був схожий на мерця, став худим, ледве ходив і не міг працювати. Чоловіка відпустили з цього канцтабору, як кандидата померти.
Вижив, щоб знайти родину
Після звільнення з уральського табору смертників Артур Нахтігаль вирішив будь-яким чином знайти свою дружину і влітку 1941 року вирушив у Казахстан. Виснажений прибув на залізничну станцію Тайнча і там почав усіх розпитувати про можливе перебування своїх рідних. Казахи допомогли німцю відновитися фізично, а через кілька тижнів відбулася доленосна зустріч і воз’єднання родини.
Артур Нахтігаль мав золоті руки, тому швидко завоював авторитет і шану серед місцевих жителів. Німець був і столяром, і ковалем, і ремісником, міг будь-що відремонтувати, до нього усі зверталися за допомогою.
– У 1956 році народився я і більше 35 років мешкав у Казахстані: тут одружився, маю двох дітей, – мовить Роман Нахтігаль. – У період радянської перебудови з’явилася можливість виїхати за кордон. Два роки чекав дозвільних документів. І от 7 лютого 1992 року зі своєю родиною виїхав у Німеччину, де і живу до цих пір.
Нове життя на березі Північного моря
Німецька родина прибула у м. Віттмунд, яке знаходиться на березі Північного моря. Після прибуття Роман Нахтігаль влаштувався на роботу електриком. Тоді ж почав досліджувати свій родовід і збирати інформацію про пращурів-німців, які жили в Україні.
– Коли почалося повномасштабне вторгнення росії, я дуже захотів допомагати українцям, – мовить Роман Нахтігаль. – Прийшов до міської адміністрації Віттмунда і запропонував свою допомогу. Сказав, що добре знаю українську мову (говорю, читаю, пишу). І через кілька днів у наше місто почали приїздити біженці зі сходу України. Я допомагав не лише, як перекладач, а й шукав для українців житло, меблі, побутову техніку тощо. Найважче було бачити їхній страх у безпечному місці. Пам’ятаю маріупольців, які під час спілкування здригалися від дверей, які гупали на протязі. Мені за честь допомагати землякам, які втекли від війни.
Приїзд у Пулини
Нещодавно у Віттмунд приїхали українці з Житомирщини. Під час бесіди Роман Нахтігаль познайомився з жінкою, яка добре знає нашого земляка Миколу Опанащука, який багато років був директором Пулинського професійного ліцею. Німець загорівся бажанням уперше приїхати в Україну і побачити край, де жили його рідні.
– Я не боявся їхати в Україну, мені дуже хотілося швидше побачити Пулинщину. Тому вийшов на зв’язок із Миколою Опанащуком і сказав, що скоро приїду, зустрічай. Купив квиток і першого червня приїхав у Пулини, – розповідає Роман Нахтігаль. – Я був вражений від гостинності Миколи Опанащука і людей, з якими протягом тижня спілкувався.
Микола Опанащук повозив свого нового товариша по населеним пунктам, де колись масово жили німці. Роман Нахтігаль побував у Видумці, Стрибіжі, Підлісному, Новини, В’язвовець, завітали на німецькі та єврейські цвинтарі. Також закордонний гість був у краєзнавчих музеях Пулинського ліцею та у Великому Лузі у відомого історика Дмитра Люшненка.
– Романа Артуровича пригощали, як рідного, і розповідали історії про німців, які тут колись жили, – каже Микола Опанащук. – Усюди Роман Нахтігаль знімав фото і відео, розпитував про своїх пращурів та їхнє життя.
– Я пишаюся українцями та їх незламністю, – зазначає Роман Нахтігаль у медіацентрі «Вісті». – Скільки буду жити, стільки буду допомагати українцям. Вірю, що ви здолаєте росіян і будете жити у вільній країні. Дякую щиро за гостинність. До нової зустрічі!
Денис Войтенко
You cannot copy content of this page
