Наш Герой – Андрій Корнійчук. Він народився і виріс у с. Курне. Працював на пилорамі. У 2010 році на сільській дискотеці познайомився з Анною із Грузливця. Почали зустрічатися і згодом одружилися. У подружжя народилися донечки Дарина та Ольга. Через деякий час переїхали мешкати у Пулини. Їхнє розмірене сімейне життя змінило повномасштабне вторгнення.
– Вранці 24 лютого 2022 року поїхав на роботу. В автобусі почув гучні вибухи та спалахи з боку Житомира і саме тоді дізнався, що почалося повномасштабне вторгнення росії, – розповідає Андрій Корнійчук. – Увечері, коли приїхав у Пулини, то одразу пішов до місцевого військкомату та записався у тероборону. Прийшовши додому, сказав дружині про своє рішення служити. Вона мене зрозуміла та підтримала.
Згодом наш земляк опинився у навчальному центрі Чернігівської області. Тут його та інших воїнів вчили тактиці ведення бойових дій і як надавати домедичну допомогу під час поранень.
Після навчання Андрій Корнійчук у складі роти розвідки служив у Бахмуті. Близько місяця допомагав споруджувати захисні укріплення. Потім виконував бойові завдання на позиції поблизу села Клинове.
– Місце нашої дислокації потрапило під суцільний ворожий обстріл. І саме тоді загинув наш земляк із села Ягодинка Пулинської громади Андрій Бурківський. Після цього наша рота повернулася до Бахмута і зайняла іншу позицію для оборони, – мовить Андрій Корнійчук. – Восени 2022 року був на відновленні біля Конотопа. Згодом перевели до іншого розвідувального батальйону. У його складі служив до червня 2023 року. Тоді до нас прибули представники 1-го окремого механізованого батальйону «Вовки Да Вінчі» і забрали мене. Виконував завдання на Харківському напрямку. І саме там сталося найжахливіше.
Переломним моментом перебування Андрія на війні був бій 11 серпня 2023 р. Під час штурму ворожих позицій поблизу с. Вільшани Куп’янського району Харківської області нашому захиснику від прильоту танкового боєприпасу відірвало праві руку та ногу. Щоб лишитися живим і зупинити потужну кровотечу, воїн наклав собі турнікети. Через півгодини Андрія евакуювали до лікарні.
– Під час цього бою шість воїнів загинуло і 14 отримали поранення, – каже захисник. – Наступного дня після поранення опинився у Харківському шпиталі. Через 2,5 тижні усіх поранених потягами перевезли до Львова у лікарню Святого Пантелеймона. Найважче було зізнатися рідним, що втратив кінцівки. Коли подзвонив і розповів що сталося, то дружина дуже плакала…
У Львові Андрію Корнійчуку зробили вісім операцій, провели протезування ноги та відбувалася тривала реабілітація. І саме там вперше після поранення зустрівся з родиною.
– Без руки та ноги маю повноцінне життя: ріжу-рубаю дрова, їжджу на велосипеді та дбаю про родину, – зазначає Андрій Корнійчук. – Попри все, що мені довелося пережити, з оптимізмом дивлюся у майбутнє та дякую рідним за підтримку. У планах – стати коуч-фахівцем і допомагати відновлюватися хлопцям, які зазнали поранень на війні. Усім серцем вірю, що Україна здобуде Перемогу і всі захисники та захисниці повернуться додому живими і здоровими.
Денис Войтенко
Фото з архіву Андрія Корнійчука
You cannot copy content of this page
