Справжнє ім’я героя статті Михайло Ткачук. За його плечима – роки титанічної праці, адже ще з дитинства марив творчістю. Він народився у звичайній сільській родині: батько Микола Олександрович працював механізатором у колгоспі «Нива», а мама Галина Зигмундівна була техпрацівницею у школі, виховували трьох синів.
– Михайло ще змалку любив яскраво одягатися та співав, – розповідають сусіди родини у селі Грузливець. – Коли чули музику, то знали, що Мишко починає міні-концерт. Ми вже тоді бачили його нестримне бажання займатися творчістю.
– З дитинства подобалося бути в центрі уваги, слухати музику, дивитися, як хтось танцює, брати участь у різних шкільних театральних виставах, тому і сам почав це робити. Мій вибір підтримали батьки – це було приємно! – зазначає Мішель. – Мій шлях до мистецького олімпу почався із навчання на театральному факультеті Харківського національного університету мистецтв ім. Івана Котляревського.
Набуті там знання і згодом свій творчий досвід Мішель передає зі сцени маленьким глядачам Житомирського академічного обласного театру ляльок, де працює актором вищої категорії. А ще його обожнюють учні Березівського навчально-реабілітаційного центру для дітей з вадами слуху, вихованці хореографічного колективу «Зорі Полісся» і театру-студії «Maska» Житомирського Будинку культури українського товариства глухих, які є багаторазовими переможцями всеукраїнських і міжнародних мистецьких фестивалів. Нашого земляка люблять, цінять та поважають учасники танцювальної студії латиноамериканських танців «Michelle», де він є незмінним керівником.
– Мішель – це мій творчий псевдонім, у дитинстві так мама лагідно мене називала. За період творчого життя багато зіграв ролей, маю чимало перемог у всеукраїнських і міжнародних конкурсах у різних номінаціях: щоб усе перерахувати, то не вистачить часу, – каже Мішель Ткачук. – Моя родина завжди була на першому місці: часто збиралися разом, святкували, співали пісень, розказували різні історії про життя. Нині, на жаль, батьки і середній брат померли. За можливості намагаюся приїжджати до свого старшого брата Миколи на свята, який мешкає у селі Веселе. У Грузливці лишилася тітка Ніна Колесник і мої племінники, також є рідні у Стрибіжі.
Серед творчих захоплень Мішеля – фотомистецтво: «Я обожнюю мистецтво фотографії, мені личить українська тематика, культура, традиції, знімки передають глибину душі та яскраві фарби життя, – мовить земляк. – Танці та музика супроводжують мене усе життя, особливо латиноамериканські – запальні, експресивні, яскраві, темпераментні, відверті… Як це можна не любити?!
– Чи знайомий із відомим венесуельським хореографом і співаком Амадором Лопесом, який тривалий час мешкає в Україні та був суддею танцювальних телешоу? Ви дуже схожі!
– Ми з ним друзі-колеги, разом працюємо на конкурсах у статусі жюрі. Як говорять знайомі, у нас спільна гаряча кров, бо ми дійсно схожі!
Не уявляю себе без творчості, особливо танців, – зазначає Мішель Ткачук. – Коли ми повністю віддаємо себе духу танцю, то він стає молитвою. Саме так потрібно відноситися до кожної справи. І тоді буде результат!
Підготував Денис Войтенко, журналіст медіацентру «Вісті»
You cannot copy content of this page