Нещодавно у центральній районній лікарні опинилися двоє братиків – 4 і 8 років. Сюди вони потрапили не через те, що захворіли, а тому що від них відмовилися батьки, які їх всиновили рік тому.
Маленьких жителів нашого району Дмитра та Євгенія (імена з етичних міркувань змінено) рік тому усиновила сім’я з великого міста. Працівники служби у справах дітей дуже раділи, що у братиків зֹ’явилися нові батьки, які будуть віддавати їм своє серце та душу. Але реальність виявилася зовсім іншою.
– Протягом часу перебування братиків у новій сім’ї, між ними та батьками не склалися теплі відносини, – розповідає начальник служби у справах дітей Пулинської райдержадміністрації Оксана Клименко. – Період адаптації дітей затягнувся. Тому батьки вирішили повернути братиків назад, не спробувавши всі можливі варіанти, щоб діти залишилися в сім’ї. Після судового процесу скасування усиновлення, хлопчиків передали службі у справах дітей Пулинської райдержадміністрації. Коли їхали в автомобілі забирати Дмитра та Євгенія з сім’ї, я дуже хвилювалась та переживала чи знайду слова для спілкування з дітьми, яких, як «іграшки», натішившись, викинули.
Під час повернення на рідну Пулинщину братики не сміливо пригорталися до працівників служби та сором’язливо вели бесіду. Коли влаштували хлопчиків до дитячого відділення КУ «ЦРЛ Пулинської районної ради», перше, що вони запитали: «Тьотю, коли нас заберуть в сім’ю?». Відповідь на це запитання на мить зависло в повітрі, слова застрягли у мене в горлі, бо коли на тебе дивляться дитячі очі з надією, розумієш, яку відповідь чекає дитина. У ту мить ми пообіцяли діткам, що обов’язково знайдемо нову родину.
Так, склалася доля, що якраз у грудні пройшла навчання сім’я, які планують взяти під опіку діток. Відразу у той самий день працівник служби у справах дітей зателефонував до цієї родини та повідомив, що є два братики, які потребують батьківського тепла. Навіть не роздумуючи, жінка та чоловік відразу погодилися забрати до себе хлопчиків.
Напередодні Дня Святого Миколая відбулося перше знайомство потенційних опікунів з дітками. Все пройшло дуже добре, дітки та опікуни відразу знайшли спільну мову. У цьому особисто переконався і наш журналіст.
– Новий рік ми хочемо зустріти із мамою і татом, – з надією та щастям в очах говорить старший братик Дмитро, у той час коли менший не відпускав руки жінки, яку з перших хвилин знайомства почав називати мамою.
– Спілкуючись з цими дітками, у серці щось йокнуло. Дивлячись на них, хочу бути для цих братиків мамою, турбуватися. І мене у цьому підтримує коханий чоловік, – мовить жінка. – Не розумію як можна відмовитися від цих дітей!
– Тепер залишилося підготувати всі необхідні документи для того, щоб діти Новий рік уже святкували у новій родині, у сімейному колі, – додає Оксана Клименко.
You cannot copy content of this page
