Довкола нас знаходяться будівлі та об’єкти, до яких ми настільки звикли, наче вони були і будуть тут завжди. Водночас так мало знаємо коли, як і завдяки кому вони з’явилися на Пулинщині. Серед них – самохідна установка в центрі Пулин, яку в народі називають танком. Ми вирішили дізнатися чому, як і коли цей популярний пам’ятник встановили в нашому селищі.
У своїй книзі «Дорогами пам’яті Червоноармійщини» видатний краєзнавець Володимир Давидюк писав: «На все життя жителям Червоноармійська (нинішні Пулини – авт.) і району запам’ятався кінець 1943 року, коли воїни 12-ї і 13-ї танкових бригад четвертого гвардійського Кантемирівського танкового корпусу визволили район від німецько-фашистських загарбників.
Напрямок удару кантемирівців через наш район був надзвичайно важливим. Передбачалося оточення і знищення значного зосередження німців в районі Житомира. 28 грудня о 9-й годині ранку авангарди 12-ї і 13-ї танкових бригад вирушили за визначеними маршрутами. О дванадцятій в руках гвардійців була Турчинка, годиною пізніше – Красносілка. Залізниця і шосейна дорога на Коростень були перерізані, німецькі частини, що знаходилися в Житомирі, не мали змогу одержувати підкріплення з півночі.
29 грудня 1943 року о 6 годині ранку 12-а і 13-а танкові бригади корпусу вирушили з Володарськ-Волинського через Сколобів, на Червоноармійськ. До 11 години ранку 13 танкова бригада, знищуючи дрібні групи противника, ввійшла в райцентр, а слідом – і воїни 12 танкової бригади».
У пам’ять про визволення нашого краю ентузіасти вирішили поставити на площі в райцентрі танк. Справа та видавалася непростою і навіть нездійсненною, але ініціатори не здавалися. А як то було – читайте далі.
Дізнавшись із розповідей, що установку своїм ходом гнав Євгеній Антіпін, ми звернулися до пані Любові Антіпіної. Вона пригадала, що чоловік, працюючи в Червоноармійській школі вчителем історії, писав і надсилав листи у різні інстанції, аби нашому райцентру подарували танк танкової бригади, яка визволяла Червоноармійськ у роки Другої світової війни. Любов Володимирівна поділилася з нашою редакцією листом, який став цінною частиною сімейного архіву Антіпіних.
Командир військової частини 52682 м. Москва С.Маєв 7 липня 1989 року пише члену ради музею 5-ої армії Є. Антіпіну та директору Очеретянської 8-річної школи В. Давидюку: «Ваше прохання про виділення танка Т-34-85 для зведення пам’ятника-монумента в смт Червоноармійськ, адресована маршалу Радянського Союзу товаришу Куликову В.Г., за дорученням розглянута у військовій частині 52682. Повідомляю, що виділити танк Т-34-85 неможливо, оскільки цих машин більше немає в Сухопутних військах. Замість танка Т-34-85 може бути виділена самохідна установка СУ-100 на базі танка Т-34, бойова техніка періоду Великої Вітчизняної війни. При Вашій згоді прошу повідомити у військову частину 52682 (103160, м. Москва) відвантажувальні реквізити одержувача машини і його розрахунковий рахунок для розрахунків з оплати транспортних витрат, пов’язаних з доставкою машини до місця призначення» (переклад з рос. – авт.)
– Приємно, що згадують такі події і тих, хто до них доклав зусиль, – каже Любов Антіпіна. – Онуки приїжджають, приходять на площу в Пулинах, дивляться на самохідну установку і горді тим, що це їх дід її привіз!
Олександр Кравченко у січні 1990 року став директором Червоноармійської середньої школи.
-До мене тоді підійшов Євгеній Антіпін з ідеєю поставити пам’ятник у вигляді танка на вшанування визволителів, – згадує Олександр Петрович. – Незадовго до цього Володимир Давидюк перейшов в Очеретянську школу працювати директором, а вчителем історії в Червоноармійську став Є. Антіпін. Ми з ним склали план дій, підготували офіційний лист на бланку школи і надіслали його у танкову частину в Білоруський військовий округ. Минув місяць, відповіді ми не отримали. Я вже і не чекав, що щось із цієї ідеї вийде. Аж раптом одного разу до мене в кабінет зателефонувала начальниця станції Курне і сказала, щоб ми приїхали і забрали свій танк.
Я звернувся до начальника міліції Володимира Ткаченка з проханням забезпечити супровід військової машини. Буксирував її трактор у супроводі автоінспекції, а на місці механіка-водія в самохідній установці дійсно їхав Євгеній Антіпін. Педагог раніше служив у танкових військах, тож для нього це не було новим. Привезти привезли. А що робити далі, якщо постаменту ще не було? Притягнули установку до «Сільгосптехніки» і попросили її керівника Станіслава Карпінського поставити на зберігання на території сільгоспформування, поки з’явиться постамент.
ПМК виділила працівників, дали безкоштовно бетон, зробили постамент. За сприяння Володимира Ткаченка з Новоград-Волинського танкового підрозділу нам направили бронетранспортер. То була сенсація і чудо, як із допомогою бронетранспортера і платформи доправляли установку в центрі селища.
Це був 1990 рік. 9 травня, в День Перемоги, відбулося урочисте відкриття пам’ятника. Приємно, що це сталося завдяки ініціативи педагогів нашої школи, – ділиться Олександр Кравченко.
Відтоді пам’ятник став невід’ємною частиною Пулин. Особливо його полюбили дітлахи, яким подобається біля нього гратися. Нехай ця самохідна установка стоїть на сторожі миру нашого краю як пам’ять про минуле та застереження прийдешнім поколінням.
You cannot copy content of this page
