У нашому селищі насправді їх більше. Адже практично кожен будинок, у якого є певний життєвий стаж, хоче і косметичного, і капітального ремонту. Сьогодні ми розповімо про три такі старі будівлі в центрі Пулин. Вони окрім необхідності в оновленні мають одну спільну проблему: невизначеність їхнього майбутнього.
Селищна лазня
У приміщенні, де багато десятиліть розташовувалася лазня, люди вже не миються. Карантин, нерентабельність послуг, висока ціна, наявність центрального водопроводу в багатьох удома та приватних бань, застаріле обладнання…
Крізь розбиті шибки бачимо сумну картину: вмираюче приміщення, де колись вирувало життя, а суботні відвідини бані були цілим ритуалом і стилем життя для багатьох пулинців.
Нині лазня не працює. Кілька кімнат будівлі займають працівники «Пулинського водоканалу» та ритуальні магазини, де ви можете придбати товари для поховання.
Якась фатальна невідворотність віє від цієї будівлі, особливо коли дивишся на надгробні вінки, що висять на фасаді. QR-код на дверях засвідчує про сучасні технології – ви можете оплатити комунальні послуги онлайн, не приходячи сюди.
Будівля стоїть якраз біля дороги, якою їздять не лише пулинці, а і гості, що рухаються в напрямку Ємільчинського району та інших населених пунктів нашого краю.
Пулинський селищний голова Олександр Гаврилюк розповів, що комунальне господарство – це життя наших Пулин. Воно потребує великих зусиль та фінансових вкладень. Виконали колосальні роботи і витратили великі кошти, щоб сьогодні жителі селища мали безперебійне водопостачання та водовідведення, інші блага цивілізації. Якщо ж говорити про будівлю лазні, то ремонтувати її не будуть.
-Я не бачу сенсу вкладати кошти в ремонт цього приміщення. Баня завжди була збитковою, і вона вже не буде працювати. Бухгалтерію «Водоканалу» переселимо в інше місце. А цю будівлю треба виставити на продаж. І новий власник вирішить що з нею робити, – говорить Олександр Гаврилюк.
Пулинський професійний ліцей
Тут навчається молодь з Пулинського та сусідніх районів. Хлопці і дівчата здобувають професії, якими можуть заробляти собі на хліб, мають змогу харчуватися майже за копійки та отримувати стипендію.
-32 роки як я тут працюю і весь час щось латаю і латаю, – говорить директор ліцею Микола Опанащук. – З 1992 року нам дають кошти лише на заробітну плату, нарахування на неї, стипендію та енергоносії. Жодної копійки – на ремонти, на техніку чи харчування учнів. 
Старий корпус ліцею збудували у 1932 році. Їдальню колись зводили учні за проектом майстра – це була їхня виробнича практика. «Новий» навчальний корпус працює з 1984 року. Скрізь потрібні ремонти: стелі, дах, підлога, стіни! В одному місці – тече, в іншому – валиться плитка. Але ми робимо ремонти своїми силами, викручуємося як тільки можемо!
То учні садили з держлісгоспом ліс – закладу професійної освіти допомогли дошками. На земельних ділянках ліцею вирощують овочі, тримають корів, здають молоко, готують власний сир, сметану. Заготовляють для корівок сіно. Мають садок на площі 5 гектарів, варять варення – так і живуть: є продукти для харчування учнів (обід коштує близько 2 гривень), щось можна і продати.
-Раніше наші учні ходили митися в селищну лазню. Тепер вона не працює. Тому ми робимо в гуртожитку сучасний душ, – говорить директор ліцею. – Була потреба в оновленні сантехніки. Дуже нам допоміг завод «Cersanit» – надали безкоштовно 6 унітазів і 6 раковин, а також три тонни керамічної плитки, яку ми виклали на першому поверсі старого корпусу.
Ще ми купили і встановили новий котел у їдальні. Тепер там не перемерзаємо.
Раніше нас запрошували на роботи в колгоспи, де ми могли теж щось заробити. Маємо платні групи, курси водіїв різних категорій (крім автобуса) – за рахунок цих коштів вдається поліпшити матеріально-технічну базу закладу.
Ми прагнули шукати й інші шляхи виживання. Наприклад, здавати їдальню для проведення святкових урочистостей і поминальних обідів. Але нам це заборонили робити. Хотіли обладнати в гуртожитку кілька кімнат для приїжджих гостей, адже в Пулинах немає готелю – теж не можна. Хоча добре було б зробити і кілька кімнат для молодих спеціалістів, які працюють в райцентрі та не мають житла. Бо знайти орендоване житло в нас дуже непросто. Та нам забороняють здавати гуртожиток в оренду. Думали здавати частину землі в оренду і мати додаткові грошові надходження – нам сказали, що ми можемо користуватися цією землею, але не маємо права нею розпоряджатися.
Ще б років 90 попрацювати, і мабуть, усе в ліцеї можна було б зробити. Але зараз є ще й інша проблема: чи буде ліцей узагалі? Питання оптимізації закладів професійної освіти піднімають уже давно. Розумію, що оптимізація може торкнутися і Пулинського ліцею. Та я переконаний, що навчальний заклад і базу треба зберегти. Нехай навіть тут буде школа – аби тільки приміщення не закрили зовсім, бо розтягнуть і розкрадуть, все завалиться.
Пулинська районна рада
Будівлю в центрі Пулин навпроти селищного парку, обкладену плиткою, звуть у народі «білим домом». Таке плиткове вбрання ще зустрічається в деяких районах Житомирщини. По плитці можна здогадатися, що це адміністративна будівля, де знаходиться влада.
Чотириповерховий типовий будинок одразу зводили як адмінприміщення. Будівництво розпочали у 1967 році. Про поверхи, перекриття, дах, велику плитку, на скільки «Волг» розрахований гараж та кількість очок у вбиральні розповідає Проект прив’язки адмінприміщення райкому партії і райвиконкому по вул. Леніна в смт Червоноармійську Житомирській області, том 1 від 1967 року.
Скільки ж змінилося відтоді: населений пункт став Пулинами, вулиця носить прізвище Шевченка, будівля на балансі Пулинської районної ради, а значну її частину займає райдержадміністрація.
В останні роки всередині зробили ремонти. Нові двері, пластикові вікна, відремонтовані санвузли, у ряді кабінетів – кондиціонери, є ролети і жалюзі. Нині тут триває ремонт приміщення під ЦНАП Пулинської селищної ради. У цілому тут комфортне приміщення для праці.
Якби ще змінити фасад, зробити його більш привабливим, щоб не відпадала старенька плитка…
-Все це ми планували зробити. Відповідно до проекту на першому етапі в 2013 році мали замінити вікна, на другому етапі, в 2014 році, передбачали провести утеплення і зробити фасад, – розповідає голова Пулинської районної ради Анатолій Липко. – Вартість проекту становила на той час 500 тисяч гривень. 250 тисяч гривень – на вікна, і 250 тисяч – на фасад. У планах в мене було також зробити щитовий дах, щоб вода не затікала. Вікна ми встигли замінити. А фасад так і залишився. Спочатку події 2014 року, потім реформа децентралізації. Весь бюджет нині знаходиться у новостворених об’єднаних громадах, а районний бюджет – це кошти Павлівської сільської ради, 13 тисяч гривень планових надходжень у місяць. Якихось субвенцій на ремонтні роботи нам не виділяють. Тож якщо Пулинський район ліквідують, наша будівля перейде на баланс Пулинської селищної ради або до Житомирського району.
You cannot copy content of this page
