Коли російські окупанти прийшли у нашу країну з війною, принісши багато горя, смутку і втрат, українці об’єдналися та протистоять ворогу усіма можливими засобами. Значний вклад у наближення Перемоги роблять волонтери по усій країні. Жителі Пулинщини теж долучилися до цього важливого процесу. Серед них і Олександра Захарчук, яка розповіла нашій журналістці про свою волонтерську діяльність.
– Як почалося для тебе волонтерство та якими були перші кроки?
– Ще з часів Майдану у мене залишився бронежилет та розвантажувальна система до нього. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, адже війна в Україні триває вже кілька років, ці речі я віддала місцевому поліцейському. Трохи пізніше у соцмережі побачила оголошення, що доступна гуманітарна допомога хворим діткам. Я взяла підгузки і дитяче харчування та відвезла дитинці з Пулин та дівчинці з ДЦП, що мешкає у Довбиші. Далі почала збирати кошти на бронежилети для військових.
– Хто та як тобі допомагає у цій справі?
– Багато моїх друзів зі Львова та Закарпаття побачили мої дописи про збір допомоги та всіляко сприяли в організації поїздок до західних кордонів, куди прибувала гумдопомога з інших країн. Під час першої подорожі вдалося привезти і передати нашим військовим тепловізори, рації, спальні мішки, каремати, продукти тривалого зберігання та засоби гігієни.
Ця поїздка обійшлася у 4 тис. грн. Витрати ми з водієм поділили навпіл. А от наступна подорож вже була вдвічі дорожчою у зв’язку з подорожчанням палива. Дякую пулинцю Вадиму Іванову та жительці Мартинівки Наталії Кулик за фінансову допомогу на транспортні витрати. Ми змогли привезти багато дитячого харчування, візочків, спальників і карематів. Ще одному місцевому поліцейському вдалося привезти бронежилет.
– Олександро, у соцмережах постійно бачимо тебе з різними пакунками. Кому вже вдалося допомогти?
– У першу чергу намагаюся стати у нагоді дружинам та діткам військових, що нині боронять нашу землю. Надаю дитячі речі та харчування багатодітним та малозабезпеченим сім’ям. Усім, хто звертається, за можливості, намагаюся допомагати. Розумію, що через складну ситуацію у країні, багато родин не мають змоги придбати навіть підгузки.
Також неодноразово приносила дитяче харчування, речі та деякі ліки у Дитячу обласну лікарню та у друге пологове відділення міської лікарні. У дитсадки передавала іграшки. Збирала пакунки жителям Сум, Бучі, Гостомеля, Ірпеня. Відправляла речі та харчування переселенцям з Луганської області, що нині мешкають на Київщині. Брала участь у зборі продуктів харчування для одного з ресторанів, власник якого безкоштовно готував страви для двох тисяч військових. Допомагала формувати 500 індивідуальних аптечок для військовослужбовців.
– Як охочі можуть долучитися та допомогти тобі у волонтерській діяльності?
– Волонтерство займає багато часу, якого завжди не вистачає. Часто розбираю та формую пакунки вже після роботи. Було б добре, якби хтось допомагав сортувати та відвозити речі. Завжди можна долучитися матеріально. Мої друзі з м. Житомир постійно допомагають коштами або ж приносять пальне, бо ж стояти у довжелезній черзі на автозаправці не завжди маю можливість. Щиро дякую усім за допомогу та розуміння, зокрема за фінансову підтримку Юлії Лисюк (Кондратенко) з Пулин, а також вихідцю з нашого містечка Миколі Бережницькому, який надіслав величезну посилку із Нью-Йорку.
Окремо хочеться зазначити про постійну співпрацю з Фондом реабілітації інвалідів та Свято-Михайлівським кафедральним собором м. Житомир. Тут мені ніколи не відмовляють.
– Волонтерити завжди – не просто, а тим більше під час війни. Які труднощі виникають?
– Оскільки я не належу до жодних громадських організацій і не маю волонтерського посвідчення, то часто виникають непорозуміння на блокпостах. Доводиться довго пояснювати, де взяла речі і кому вони призначені. Дуже непросто дістати потрібні ліки для тяжкопоранених. Цей процес довгий. На жаль, медикаменти, що приходять, мають мінімальний термін придатності. Важко роздобути і військову амуніцію, яка, зазвичай, потрібна терміново.
У мене вдома усі підсобні приміщення зайняті дитячими речами, які потребують сортування. Було б простіше, якби мала якесь місце, щоб організувати склад. Я постійно думаю, де дістати необхідні речі, у що їх запакувати, як і чим доставити до адресатів. Коли вирушаю за гумдопомогою до пунктів перетину кордону, по два-три дні не бачуся з родиною.
Буває й так, що замість вдячності за усі докладені зусилля, люди, які зверталися за допомогою, чимось незадоволені. То фірма підгузків не подобається, то якісний дитячий візочок з країн Європи не такого кольору. Доводиться роз’яснювати, що часто сама не знаю, що і коли надійде. Ця допомога – безкоштовна, її не можна обирати, як у магазині.
– Що надихає тебе займатися волонтерською діяльністю та допомагати людям?
– Бути волонтеркою – це мій маленький вклад у Велику Перемогу. Нині у кожного – свій фронт. Я не маю змоги захищати країну зі зброєю, але не звикла сидіти, склавши руки. У своєму серці маю багато доброти, яку не можу тримати у собі.
Найближчим часом планую долучитися до волонтерів, що відправлятимуть гумдопомогу для переселенців на Коростенщину. Невдовзі мають надійти інвалідні візки, ходунки, підгузки, дитячі візочки. Також чекаю на поставку якісних 2-3-місних наметів для Житомирської пожежної частини. Надіюся, що знайду кошти, щоб доставити необхідні речі тим, хто їх потребує.
You cannot copy content of this page
