13 липня 70 років тому у селі Яблуне (нині – Зелена Діброва) в багатодітній сім’ї Йосипа Цал-Цалка з’явився на світ хлопчик Антон. Тільки-но підріс, то почав допомагати батькам по господарству: пас худобу, обробляв город, виконував різні завдання. Вчився в Теньківській 8-річці, ходячи до школи у сусіднє село, що за чотири кілометри від дому. Легко давалися технічні дисципліни та спорт, адже щоденно тренувався у полі.
Щоб не залишитися в колгоспі Антон подався на навчання в Макеєвське ПТУ вчитися на столяра, яке через два роки закінчив на відмінно. Одночасно вчився у вечірній десятирічці та на курсах водіїв.
Потім рік служив у Ленінграді, був водієм у дивізіоні ракетних військ. Техніку любив і беріг.
Після служби в армії повернувся додому на Житомирщину. Кілька років працював водієм у Новоград-Волинській автоколоні, доставляв запчастини до автомобілів. На своєму ГАЗ-51 об’їздив всю Європейську частину Союзу. Машина старенька, проте в умілих руках – не ламалася.
У той час Антон познайомився з Юлією Саторівною, яка тоді працювала в РайСТ і по роботі їздила по селах. У результаті невдовзі утворилася нова сім’я. Переїхали у Червоноармійськ, збудували добротний дім, зростили і виховали доньку та двох синів. Голова родини почав працювати у «Міжколгоспшляхбуд» водієм на ЗІЛ-130 з причепом, возив пісок, відсів, щебінь, асфальт на будівництво доріг по району та внутіршньогосподасрьких майданчиків у колгоспах. Найбільше запамам’яталось будівництво дороги Соколів-Теньківка-Зелена Діброва-Стара Рудня.
Коли почали занепадати колгоспи та міжгосподарські організації, то пан Антон перевівся працювати у районну дорожну дільницю. Не цурався ніякої техніки: вантажне авто, бензовоз чи автогрейдер. За хорошу роботу неодноразово відзначали грамотами, його портрет був на районній Дошці пошани.
У важкі роки «розрухи» після скорочення штату довелося попрацювати на новобудовах Києва, зокрема на спорудженні Олімпійського стадіону.
Нині Антон Йосипович продовжує працювати на фірмі «Автомагістраль», в якій по Україні є у розпорядженні понад тисячу одиниць спеціалізованої техніки. Основна робота – автогрейдер, але доводиться підміняти трактористів, операторів, асфальтоукладника. Вахтовий варіант роботи – по 12 годин у день два тижні в місяць на різних будівельних об’єктах країни. Така робота вимагає зосередженості, вміння, сили та енергії.
Антон Цал-Цалко має 45 років офіційного стажу роботи, йому довіряють на підприємстві складну, сучасну, комп’ютеризовану, імпортну техніку, де халтура – недопустима. Доводиться і нинішній воєнний час ремонтувати мости та розчищати завали.
У перервах між вахтами Антон Йосипович натхненно трудиться у власній слюсарній майстерні, де любить конструювати, ремонтувати знаряддя та сільгоспмашини до свого старенького трактора Т-25, автомобіля або для багатьох сусідів і друзів, в яких теж є техніка, що часто потребує ремонту та налаштувань. Завдяки великому набору інструментів пристосувань та механізмів золоті руки завжди виконують ремонт якісно та швидко.
Веселий, товариський, завжди усміхнений, заклопотаний домашнім господарством – таким знаємо Антона Йосиповича. Він має шестеро внучат, якими дуже пишається. У свої 70 років ювіляр може гарно потанцювати, заспівати, розвеселити компанію та залюбки передає великий технічний досвід колегам і молоді.
Ветеранська організація щиро вітає ювіляра з гарною датою у житті. Бажаємо і надалі до сторічного ювілею зберігати такий життєвий ритм, доброго здоров’я, надійних товаришів, працювати під мирним небом для сім’ї, друзів, України – на дорогах, у майстерні, полі, на тракторі, грейдері, автомобілі та отримувати завжди задоволення від своєї роботи. Довгих щасливих років і Божого благословення на усі добрі справи!
Підготував Іван Тимощук 
You cannot copy content of this page
