Одного разу до мене звернулася працівниця Пулинської районної лікарні Валентина Солопій. Молодша сестра терапевтичного відділення схвильовано розповіла, що кілька хворих перед смертю їй розповідали, що в Пулинах вбиті більше 10 людей, останки яких не поховані гідно. Сталося це біля колишньої церкви. Їхні душі страждають і благають про допомогу. Помираючі пацієнти не мали спокою, і це хвилювання передалося медпрацівниці. Вона просила при можливості дізнатися де можуть бути ці загиблі люди.
Наші журналісти зверталися до пошуковців і краєзнавців. Ми розуміємо, що таких місць, де лежать останки наших пращурів, може бути безліч. Там можуть нині знаходитися будинки, дороги, різноманітні заклади. І все ж невипадкові випадковості відкривають нам таємниці минулого, хоча білих плям залишається ще дуже багато…
Нещодавно пулинський краєзнавець, директор і вчитель історії Вацлавпільської гімназії Сергій Мурзаков розповів нам про надзвичайні відкриття та шокуючі знахідки на території Пулинської школи. Можливо, саме їх мали на увазі помираючі пацієнти лікарні, звертаючись з останнім проханням відшукати убитих і гідно провести в останню путь.
– В один із днів квітня мені зателефонував кореспондент нашої газети «Вісті» Денис Войтенко з питання підтвердження або спростування даних про те, що під час війни 1941-1945 рр. біля Пулинської школи було поховано 10 загиблих червоноармійчан. Відповідь була однозначною, що ні. Мотивуючи це тим, що під час війни в Пулинській школі була розташована казарма німців і знаючи німецькі порядки, ховати біля своєї казарми загиблих тоді, коли до існуючого кладовища було якихось пару сотень метрів, було цілком абсурдом, але …
Всі ми зараз бачимо, як будують нове приміщення Пулинської школи на місці нещодавно зруйнованого, що до цього простояло довгих 82 роки. Проте мало кому відомо, що перед тим, як на цьому місці збудували школу, було зруйноване інше приміщення – православна церква на честь Святого Чудотворця Миколая. Вона була побудована разом із дзвінницею на кошти Яна та Зофії Ганських у 1782 році. І простояла на цьому місці 153 роки.
Церква мала земельну ділянку 39,3 десятин. На цих землях була розташована дзвінниця, церква, будинок священника та православне кладовище. Землі оброблялися віруючими. Значно більша ділянка була під лісом і доходила до с. В’язовець. Парафіянами церкви у 1814 році були 241 чоловік та 240 жінок. До цієї церкви були приписані села: Вацлавпіль (112 чоловіків та 110 жінок), Ягодинка (22 чоловіки та 24 жінки).
За церковними канонами біля храму ховали померлих священників та видатних людей. Біля церкви і були поховані загиблі козаки в результаті бою 29 червня 1919 року між більшовиками та загонами отамана Дмитра Соколовського. Про це є невелика замітка в газеті «Голос Волині» від 6 червня 1942 року. «29 червня 1919 року загін отамана Соколовського повстав проти жидо-більшовицької влади. Щоб придушити повстання, більшовики вислали проти них військо до 500 чоловік. Але загін повстанців настільки був злитий, що розбив більшовицьке військо, яке відступило, залишивши на полі 120 чоловік вбитими, у той час, як соколовці втратили лише 12, з яких було 6 чоловік пулинських, а решта з сусідніх сіл».
Храм розібрали в 1935-1936 роках і на цьому місці побудували приміщення Червоноармійської школи. Церкву перенесли в будинок священника. Затим у цьому приміщенні знаходилися Будинок піонерів, Будинок дитячої творчості, КЗПО «Центр дитячої та юнацької творчості».
Тому за приміщенням школи і залишилися всі могили, які з часом були розрівняні і про них забули. Проте, коли приблизно у 1984 році почали прибудовувати гардероб (приміщення сучасного музею), учні, які копали траншею під фундамент, натрапили на ці захоронення. Олександр Кирса був серед тих, хто копав траншею, і казав, що кісток було багато, і всі вони були викинуті з траншей. Коли почали облаштовувати гардероб і копати землю у самому гардеробі, то натрапили на череп, про це згадує Наталія Сірик (Рижук), учениця, яка бачила цей череп.
Коли рік тому почали проводити термосанацію фундаменту, знову натрапили на кістки, які так і лежали ще в травні цього року на поверхні біля школи. І знову в цьому році, коли почали копати фундамент під новобудову, знову виявили кістки.
Визначити скільки було поховано бійців, сьогодні складно. Про те, що вони там є, вказують не тільки рештки, але і спогади мешканців Пулин.
2 жовтня 1966 року В. С. Шпір записав розповідь Миколи Андрійовича Тузюка, 1898 року народження, який зазначив, що «біля школи поховані біля 8 соколовців». 06.01.1973 р. у розповіді Коберника також записано, що: «в 1919 році біля церкви поховані соколівці».
У листі Генеральному прокурору УРСР Е. Мільке 27.02.1937 року писав, що: «…В конце июня 1919 года я был на посту по охране арестованных, внезапно ворвалась и заняли местечко Пулино-Червоноармейск банда Соколовского, обезоружила всю милицию, в том числе и меня… Банда Соколовского находилась в райцентре 10-12 дней, после чего были разбиты и изгнаны…».
«З приходом Німецької Армії населення, – пише М. Бобрик в газеті «Голос Волині», – м. Пулин підняло питання про увічнення вбитих борців за волю України: збудувати у Пулинах, біля школи, пам’ятник. Вже і каміння навезли, місце обрали під монумент, але через відсутність коштів і цементу справа з будуванням затягнулася. Місцева влада м. Пулин, порозумівшись з німецьким командуванням, повинна провести подальшу роботу так, щоб у найкоротшому часі вже височів монумент борцям України».
З дати виходу цієї замітки пройшло 77 років і в 100-річчя цієї події, можливо, настав час переховати рештки борців та всіх, хто там був похований, на кладовищі і встановити пам’ятник борцям за волю України. На даний момент останки знаходяться в шкільному музеї ОЗЗСО Пулинська ЗОШ І-ІІІ ступенів. Ведуться підготовчі роботи по перезахороненню, – розповідає Сергій Мурзаков.
You cannot copy content of this page
