Житомирська область,
смт Пулини
Сьогодні:
П`ятниця, 2 грудня
icon clock12.02.2021
icon eye104
НОВИНИ

Фемінітиви – дивна мода чи давня українська традиція?

«І що то за фемінітиви, навіщо вони потрібні? Якось же без них ми жили раніше. Все це нісенітниця»; «Фемінітиви – нова недолуга мода, яку нам намагаються нав’язати», – не раз доводилося чути такі та подібні репліки. А ще – зіштовхнутися з нерозумінням і образою героїні за написання у журналістському матеріалі її посади в жіночому роді.

Здавалося б, це ж природньо – називати жінку жінкою. Визнавати її роль, значущість, досягнення у різних сферах життя і праці, робити видимою, спростовувати стереотипи про виняткову «чоловічість» посад, занять і професій. А допомагають нам у цьому фемінітиви.

Тож спробуємо розібратися, звідки вони з’явилися і навіщо нам потрібні.

 «Узаконені» фемінітиви

Директорка, редакторка, лікарка, психологиня, секретарка, вчителька, художниця… Цих назв раніше не було у Класифікаторі професій, бо майже всі назви вживалися тільки в чоловічому роді. Відтепер фемінітиви не лише зафіксовані в новій редакції Українського правопису, а й увійшли до Класифікатора професій.

22 травня 2019 року Кабінет Міністрів України ухвалив нову редакцію Українського правопису. У 4 пункті 32 параграфа читаємо, що за допомогою суфіксів -к-, -иц-(я), -ин-(я), -ес- та інших від іменників чоловічого роду утворюємо іменники на означення осіб жіночої статі.

Найуживанішим є суфікс -к-, бо він поєднуваний із різними типами основ: а́вторка, диза́йнерка, дире́кторка, реда́кторка, співа́чка, студе́нтка, фігури́стка та ін. Суфікс -иц-(я) приєднуємо насамперед до основ на -ник: верста́льниця, набі́рниця, пора́дниця та -ень: учени́ця. Суфікс -ин-(я) сполучаємо з основами на -ець: кравчи́ня, плавчи́ня, продавчи́ня, на приголосний: майстри́ня, філологи́ня; бойки́ня, лемки́ня. Суфікс -ес- рідковживаний: дияконе́са, патроне́са, поете́са.

18 серпня 2020 року Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України наказом № 1574 затвердило зміни до національного Класифікатора професій щодо застосування адаптованих до жіночого роду професійних назв робіт, які у Класифікаторі майже в усіх випадках наведені у чоловічому роді. Тож, хоча назви професій, посад і надалі наводитимуть у чоловічому роді (окрім назв, які застосовують лише у жіночому роді – економка, нянька, покоївка, сестра-господиня, швачка), за бажанням працівниці при внесенні запису до кадрової документації назву роботи можна записати в жіночому роді.

Сучасна мода чи давнє явище з глибоким корінням?

Щоб дізнатися відповідь на це запитання, ми звернулися до Голови вченої ради, професора кафедри української мови Житомирського державного університету імені Івана Франка Віктора Мойсієнка.

– Фемінітиви – це явище, властиве багатьом мовам, у тому числі українській, – пояснює науковець. – Про те, що вони мають давню історію, демонструє Марія Петрівна Брус у своїй докторській дисертації. Там прекрасно показано, що нашій мові фемінітиви притаманні ще з ХІ-ХІІ століть, Так, у ті часи ще не було слів «директорка» і «міністерка», бо таких посад просто не існувало. Але зустрічаємо слова «дівиця», «вдовиця», чимало слів із суфіксом «к». Із плином часу з’являлися нові роди занять. Вони, відповідно до певного стану суспільства, були притаманні чоловікам. Наприклад, серед цирульників чи лікарів спочатку практично не було жінок, відповідно й уживали слова «лікар», «цирульник», а не «лікарка» чи «цирульниця». У ХІХ столітті було б дуже дивно говорити «вчителька». Бо дітей навчали чоловіки – це був дяк або ж людина, яка закінчила гімназію. Тому їх називали учителем. Давайте, візьмемо сучасні школи. Хто серед їхніх працівників нині переважає? Жінки. Через це фемінітив «учителька» нині сприймається як абсолютно нормальне явище. І хтозна, можливо, у 2050 році вже «вчитель» буде архаїзмом і не лунатиме в наших школах…

От чому «міністерка» починає в українській мові набирати силу? Не було жінок на посадах – не було необхідності у вживанні фемінітивів. З’явилися жінки в міністерствах – виникла потреба. Життя вносить корективи, і відповідно у мові це відображається.

Є певні слова, які, м’яко кажучи, дивні і невиправдано звучать. Якщо «майстер» – «майстриня» – це звично, то «член» і «членкиня» – не зовсім вдалий фемінітив. За походженням слово «член» – це частина тіла людини, що у чоловіка і жінки звучить однаково. Проте дедалі більше «членкиня» пробиває свій шлях як учасниця організації, а не частина тіла.

Дослідженнями історії фемінітивів з нами поділилася доцентка кафедри української мови Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Марія Брус. Пані Марія стверджує, що фемінітиви – власне українське явище:

– Загальні назви осіб жіночої статі – це спільнослов’янські найменування, творення яких припало ще на дописемний період. Українська мова як одна з найбільших спадкоємиць давніх спільнослов’янських мовних процесів успадкувала чимало іменників зі значенням особи жіночої статі з дописемної доби – різних за семантикою (назви жінок за родинними зв’язками, за віковими ознаками, зовнішніми і внутрішніми особливостями, за стосунками, поведінкою, соціальним станом, зайнятістю та ін.) і за структурою (переважно похідні слова із суфіксами -к(а), -инˊ(а), -н(а), -ицˊ(а), -ницˊ(а), -их(а) та ін.). Свідченням довготривалого і безперервного розвитку фемінітивів на українському ґрунті стала вся писемна історія становлення і формування загальних назв жінок від ХІ ст. до ХХІ ст.

Отож сучасна тенденція до творення і вживання фемінітивів є виявом тих процесів, які мають давні історичні корені, що сьогодні відроджуються як питомі мовні ознаки.

Від ранніх писемних часів постійне і тривале функціонування назв жінок на власне українському ґрунті поступово вилилося в загальномовну тенденцію, яка розвинулася й закріпилася на багатій і широкій народнорозмовній основі. Для розмовного й діалектного мовлення звичайним і закономірним було вживання паралельних іменників чоловічого і жіночого родів, а в книжному стилі розмовні елементи були обмежені, як і сама українська літературна мова за часів польської колонізації, російського царювання, радянської політики.

Під впливом внутрішніх і зовнішніх історичних подій виникали нові види діяльності, форми зайнятості чоловіків і жінок. Наприклад, у ХХ ст. розвинулася виробнича діяльність, спеціалізація робітників і працівників у різних сферах життя набула професійного значення, що особливо стосувалося жінок, на яких ліг весь тягар щодо збереження сім’ї, забезпечення фронту і матеріального утримання в період воєнних подій, а також під час розбудови держави в післявоєнні часи. Тому й на ХХ ст. припало масове творення загальних назв жінок за різними видами професійної діяльності. Однак дотепер фемінітиви не використовувалися нарівні з маскулінітивами (іменниками чоловічого роду – авт.) як нейтральні, а навпаки, зберігали статус стилістично маркованих одиниць (тобто використовувалися в певних стилях, переважно розмовному і художньому – авт.). Так, до «Російсько-українського словника» за редакцією А. Ю. Кримського (1924–1933 рр.) введено чимало фемінітивів, переважно співвідносних із іменниками чоловічого роду (азіатка, актриса, акушерка, американка, аптекарка, арабка, арештантка, аферистка, балерина, баронеса, вірменка, наймичка, отаманиха, пані, панна, панянка, пестійка, черевичниця, шевчиха та ін.).

Однак запровадження у ХХ ст. і зберігання впродовж цього періоду єдиних правил щодо називання осіб за професійною діяльністю, особливо в офіційно-діловому стилі (назвами чоловіків або прикладками на зразок жінка-лікар), настільки закріпилося і ввійшло в практику писемної форми літературної мови, що порушення цієї норми викликає сьогодні неоднозначне сприйняття і потрактування, відкидаючи, звичайно, давні традиції розвитку фемінітивів.

 Фемінітиви – це природньо і красиво

Донедавна журналісти і журналістки нашої редакції писали так, як було звично і традиційно в нашій місцевості. Проте затвердження нової редакції Українського правопису, наша участь у різноманітних тренінгах та вебінарах, спілкування з фахівцями й фахівчинями спонукали нас змінюватися. Це стали помічати не лише постійні читачі й читачки газети «Вісті» і сайту Pulyny.news, а й експертки й експерти. Тож за результатами чотирьох гендерних моніторингів наша редакція продемонструвала найкращі результати серед гіперлокальних друкованих засобів масової інформації Житомирщини. За підсумками 2020 року газета «Вісті» стала однією з найбільш гендерночутливих газет України. І досягли ми цього в тому числі завдяки активному вживанню фемінітивів. Хоча бувають у нас труднощі з їх використанням, є певні винятки – ми не вносимо зміни в назвах жіночих посад, вжитих у чоловічому роді в офіційних документах, які друкуємо на шпальтах нашого видання.

Якщо колись фемінітиви нас дещо лякали, тепер без багатьох із них ми не уявляємо своїх матеріалів. Бо фемінітиви – це природно і красиво, це повага до наших співрозмовниць, це один із інструментів зробити їх видимими в суспільстві.

– Вживання фемінітивів викликає ще й досі чимало дискусій у суспільстві, – зазначає голова Житомирського прес-клубу, медіаекспертка Інституту демократії імені Пилипа Орлика Ірина Новожилова. – Якщо одні їх вживають принципово, бо вважають, що жінки повинні бути не лише рівними з чоловіками у будь-якій професії чи занятті, але й видимими. Інші ж просто не надають цьому значення, або навіть ображаються, коли посаду жінки називають саме в жіночому роді. Читаючи газети чи новини у мережі інтернет, іноді доводиться задуматись, а хто вони – «лікар Ковальчук» або «народний депутат Верещук», якщо поряд тільки ініціали? На допомогу приходять фемінітиви – слова жіночого роду, альтернативні або парні аналогічним поняттям чоловічого роду (маскулінітивам). І їх використання – не данина моді, як іноді хибно вважають. Вони завжди існували в українській мові. Однак не тільки це є аргументом на користь фемінітивів у літературній, розмовній, а віднедавна – і в діловій мові (бо в Класифікаторі професій віднині допускаються назви у жіночому роді).

Основне завдання фемінітивів – розвивати гендерну рівність, бо усталені за радянських часів мовні норми, сформовані внаслідок русифікації української мови, повністю нівелювали роль жінки в будь-якій професії. Не секрет, що в багатьох галузях і сферах жінкам пропонують нижчі посади та меншу заробітну плату. Тут ми відразу помітимо і прибиральницю, і санітарку. А якщо вони займають вищі посади, то чому назви цих посад не змінюють, наприклад, уживають директор, а не директорка чи заступник голови, а не заступниця голови? Хіба ці жінки не гідні таких посад? Для чого ж їх робити невидимими, використовуючи звичні маскулінітиви? Адже життя доводить, що немає «жіночих» чи «чоловічих» професій і посад, є тільки хороші фахівці чи фахівчині і не дуже… Як стверджує кандидатка філологічних наук Олена Масалітіна, вживання фемінітивів у публіцистиці та журналістиці збільшилося за останні 15 років у 11 разів. Медіа (газети, радіо, телебачення), які використовують повсякчас у своїх публікаціях, передачах чи відеосюжетах фемінітиви, називають гендерночутливими. Тобто, такими, що виступають проти стереотипів, сексизму, дискримінації за ознаками статі й визнають рівність жінок і чоловіків. А фемінітиви саме і є такими мовними «маркерами» гендерної справедливості у суспільстві.

Експерт Асоціації професійних журналістів та рекламістів Житомирщини, директор Інституту Креативних Інновацій, координатор Партнерства «Громадський Ресурс Полісся» Андрій Сочинський нам розповідає:

– Існує дуже показовий вислів: «Якщо не маєш назви – то або тебе не існує, або значення твоє для людства нікчемне». Він якнайкраще демонструє, чому варто вживати фемінітиви та називати речі своїми іменами. Бо 54% населення України – це жінки, а фактично виходить, що це – найбільш дискримінована соціальна група. Взагалі незрозуміло, чому слова «директорка», «журналістка», «лікарка» та інші викликають супротив, адже це – природня частина нашої мови. Та ж «учителька» нікого не бентежить. Крім того, в Україні давня традиція використання фемінітивів, яка перервалась тільки в період СРСР. Рекомендую всім відкрити посібники з історії в період козацької доби, де чітко фіксується хоча б термін «полковниця». До того ж ситуацію можна просто уявити в зворотному порядку (і це я неодноразово втілював на практиці) – просто спробуйте якогось поважного пана назвати «експертка», «фахівчиня» чи «керівниця» і тоді все стає дуже просто, зрозуміло і природньо…

Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми,  що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews