Житомирська область,
смт Пулини
Сьогодні:
П`ятниця, 30 вересня

Немов підбитий птах: коли відкрили і що означає пам’ятник у Мартинівці

Серед цікавих і незвичайних пам’ятників Пулинщини є вражаюча споруда у Мартинівці. Вона неодмінно привертає увагу водіїв та пасажирів транспортних засобів, які проїжджають трасою Київ-Чоп через це село.

Неймовірний біль, невідворотну трагічність споглядаємо у вмиранні падаючого воїна. Немов підбитий птах, смертельно поранений боєць навіки застиг на кургані в обрамленні крил. Ними тепер він із небес обіймає землю, за яку мужньо віддав своє життя.

Молода людина, окрилена світлими життєвими мріями, які підступно обірвала жорстока війна. У простягнутих до неба руках – і біль, і опір, аби зупинити жорстокість і смерть. Так пояснив під час відкриття пам’ятника 9 травня 1990 року свій задум скульптор Олександр Вітрик, який прибув разом з архітектором Петром Бірюком.

У фоторепортажі, підготовленому для районної газети «Вісті» журналісткою С.Ковальською і фотокором В.Денисюком 31 рік тому, дізнаємося, що участь в урочистостях взяли ветерани – колишні фронтовики і партизани, діти і дорослі жителі Мартинівки та Неборівки, райцентру. Пісні та марші років Другої світової війни виконував духовий оркестр. На шосе сповільнювали свій рух автомобілі. Мітинг з нагоди 45-річчя Великої Перемоги відкрив голова виконкому Мартинівської сільської Ради народних депутатів М.Дем’янчук. Хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять жителів Мартинівки та Неборівки, котрі полягли на полі бою. Цей пам’ятник – данина великої шани всім, хто загинув у кривавій борні з фашизмом. Отож у спорудженні брали участь усі місцеві жителі. Стрічку перерізали й урочисто відкрили пам’ятник ветерани Віктор Микитенко та Ніна Марвін. Біля підніжжя були викарбувані слова «Вічна пам’ять воїнам-визволителям, полеглим в боях за Вітчизну у 1941-1945 роках». Нині там уже знаходиться інша табличка – «Вічна слава героям 1941-1945».

Певне, кожен бачить щось інакше у цій скульптурі і може її по-різному тлумачити. Видається, наче лівою рукою воїн хоче схопитися за життя, залишитися в ньому. А правицею він уже тримає небо і відходить у Вічність, показуючи порожні долоні – в них немає нічого, окрім власне того неба, до якого вони простягнуті.