Житомирська область,
смт Пулини
Сьогодні:
Середа, 5 жовтня

Конфлікт на кладовищі в Курному

Понад місяць у селі Курному не вщухають сварки між двома родинами. Каменем розбрату стало захоронення померлого чоловіка у місці, яке було «заброньовано» для іншої людини. У конфліктній ситуації спробував розібратися наш журналіст.

Нещодавно жителька Курного звернулася до наших журналістів та написала про неприємну ситуацію, яка сталася в її житті: «Така зухвалість і нелюдяність не має меж! Дуже неприємна історія сталася у нашій сім’ї. До дня Перемоги дитині війни, нашій матері, яка зараз знаходиться в тяжкому стані, жителі с. Курне зробили «подарунок».

Наша мама пропрацювала все життя у колгоспі. 27 січня 1995 року похоронила свого чоловіка на місцевому кладовищі та, як заведено у селах, залишила собі місце на майбутнє, щоб бути похороненій біля батька. Облаштували стіл і дві лавки біля могили тата. 25 років доглядали місце: косили траву, фарбували, нещодавно встановили металевий хрест для мами (біля стола).

10 травня 2020 року родичі померлого односельця все зруйнували – викинули стіл, 2 лавки, хрест. Без нашого відома похоронили привезеного киянина біля могили батька.

Цій родині взагалі все можна робити – руйнувати те, що не встановлювали, знехтувати місцевими правилами. Дуже боляче висловити всі наші відчуття та повідомити хвору маму, що ми не зможемо похоронити біля батька, бо її клаптик землі на кладовищі зухвало забрали.

Ми звернулися до Курненської сільської ради про безлад і нелюдяність на кладовищі. Нам висловили тільки співчуття. Мовляв, зробити вони нічого не можуть. Як так? Прикро, що у наш час представники місцевої влади не можуть врегулювати порядок на цвинтарі».

Позицію іншої сторони конфлікту в телефонному режимі висловлює мешканка села Курне, яка є сестрою дружини померлого чоловіка.

– Наша родина просила вибачення через те, що сталося, так як ніхто нічого поганого не хотів зробити, – розповідає жінка. – Померлий чоловік моєї сестри народився та виріс у селі Курному. Після закінчення Курненської школи до призову на військову службу працював водієм-трактористом у ПМК с. Соколів. Після проходження служби багато років трудився у правоохоронних органах. На заслуженому відпочинку майже весь час мешкав у рідному селі. При житті він мав бажання бути захороненим біля батьків, неодноразово показував місце, яке знаходилось через одну могилу від його батьків.

Батько померлого був ветераном Другої світової війни (мав 2 ордени Червоної Зірки, медаль «За бойові заслуги»), також у цьому ряду знаходяться чотири могили нашої родини.

Приїхали на цвинтар. Оглянули місце, показали найманим людям як викопати яму, щоб не зачепити стола і лавки біля іншої могили. Копачі сказали, що усе зроблять нормально, щоб не хвилювалися.

Коли привезли померлого у труні на цвинтар, ми помітили, що яма була викопана трішки не там, де ми говорили. І що ж у тій ситуації було робити? Змушувати копачів рити нову яму? У рідних – горе, сльози на обличчях. Похоронили там, де була яма. Ми навіть не думали, що та родина так образиться і затаїть злобу. Говорили з ними, пояснювали усе, просили у них вибачення. А вони наполягають на тому, щоб ми свого родича перезахоронили. Навіщо турбувати покійника? Це ж великий гріх так вчиняти! Насправді там вистачить місця і для їхньої матері, для цього потрібно трішки зняти бетонне покриття біля пам’ятника батька і для ще однієї могили цілком вистачить місця.

Свою точку зору також висловили зяті померлого. Вони вважають, що не по-християнськи так вчиняти з могилою, у якій вже спочиває померла людина.

– Нашій родині дуже прикро, що вони не хочуть знайти вихід із конфліктної ситуації у цивілізований спосіб, – кажуть чоловіки. – Між могилами тестя та їхнім батьком можна викопати ще одну яму, там місце дозволяє це зробити. А щодо хреста поруч із столом і лавками, про який говорить інша сторона конфлікту, то його там на момент копання ями не було, про це свідчить відео зняте за день до похорону, та є підтвердженням цього. Ми не дозволили собі чіпати хрест! Ми консультувалися з адвокатами-юристами. На їхню думку, законних підстав у цій ситуації для перезахоронення немає!

У нашій родині була схожа ситуація, у цьому ж селі та на цьому ж кладовищі. Помер дідусь. Бабуся все життя пропрацювала в колгоспі і також хотіла, щоб її похоронили біля чоловіка. Але вона після смерті діда прожила 30 років! За цей час біля дідуся похоронили інших людей. Тож бабця вічним сном спочиває на тому ж цвинтарі, тільки трохи далі від чоловіка, ніж їй хотілося за життя.

Наш журналіст звернувся за коментарем до Курненської сільської ради. Посадовець, який спілкувався з родиною, яка мала намір похоронити на тому ж місці в майбутньому свою матір, погодився розповісти про конфліктну ситуацію за умови, що у матеріалі не буде вказано його імені та прізвища.

– Так, дійсно у Курному трапилася така от прикра ситуація, – зазначає посадовець. – Підняте питання виносили на розгляд виконкому сільської ради. У цій ситуації ми нічого не можемо вдіяти, адже кладовище не є комунальною власністю Курненської громади. У майбутньому ми плануємо взяти цвинтар на баланс. Тоді на роботу приймемо людину, яка відповідатиме зокрема і щодо вибору місця копання ями для небіжчиків.

Також чоловік розповів, що у селах ями копають зазвичай місцеві безробітні. Їм дають пляшку горілки і торбу із закускою, і тоді вони копають як зручно. Саме так вийшло у зазначеній ситуації.

Настоятель Святопокровського храму села Курне, отець Володимир Борисов каже, що родинам варто помиритися і не конфліктувати.

– Не важливо де лежать кості небіжчика – у землі, на морі чи розвіяні по вітру, головне – це молитва за душу померлого! – мовить отець Володимир. – Вважаю, що не слід перезахоронювати тіло і тривожити його душу. Якби у мене в родині сталася така ситуація, то я б не злився, а похоронив би свого родича в іншому місці на кладовищі.

– На цвинтарі – земля одна, Божа, і немає значення де лежить померла людина. Великий гріх перезахоронювати чоловіка тільки через те, що його поклали не в тому місці, – каже настоятель Свято-Миколаївського храму в Пулинах, отець Сергій Янчук. – Процедура перезахоронення – дуже складна і відбувається через суд. Також потрібен дозвіл Владики, його благословіння щоб розпечатати (відкрити) могилу. Краще усім заспокоїтися та помиритися!

Зважаючи на описану складну ситуацію, хотілося б, щоб у кожній громаді нашого району за кладовищами були закріплені люди, які відповідали б за місця захоронення, дбали про благоустрій. Яскравим прикладом такого порядку є цвинтар у Стрибіжі, яким опікується місцевий житель, депутат районної ради Яків Романчук. Сподіваємося, що конфлікт між родинами згасне, люди знайдуть компромісне рішення і більше подібних випадків не станеться на території Пулинщини.