You cannot copy content of this page

Волонтери привели до ладу занедбаний цвинтар на «Котовому болоті» в Пулинах

У Пулинах на високому пагорбі нещодавно зусиллями ентузіастів з’явився пам’ятний хрест. Це таємниче і скорботне місце, яке в народі здавна кличуть «Котовим болотом». До нього можна дістатися польовою дорогою від вулиці Сергія Ковнацького. Тут рясно буяють барвінок та бузок. Поруч із пагорбом – оброблені городи місцевих мешканців, пасеться худоба та неподалік розташовані хати. Видніються сліди видобутку піску – певне, хтось брав для особистих потреб чи на продаж попри трагічність цього місця і ймовірну небезпеку використання такого будівельного матеріалу.

Що це за урочище і хто долучився до відновлення історії та вшанування пам’яті земляків, прах яких тут покоїться, ми дізналися під час відвідування пагорба разом із краєзнавцем, учителем історії Пулинської школи Юрієм Грабовським і волонтером Володимиром Адамовичем.

Кладовище для померлих від тифу, холери і голоду

– На старих картах у Пулинах позначені три кладовища, – розповідає Юрій Грабовський. – За спогадами старожилів, саме тут хоронили людей, які померли від хвороб, що лютували в Пулинах з 1914 по 1920 роки. Були епідемії віспи, чуми. Також за переказами місцевих жителів, тут поховані земляки, котрі померли від голоду в роки Голодомору. Достеменно невідомо хто ці люди, яке у них було життя. Але ми маємо подбати про місце їхнього спочинку.

Я розпитував старожилів. Галина Висоцька, нині вже покійна, розповідала, що тут під час Голодомору були поховані якісь діти. І що ховати на цьому місці припинили під час війни. Цей цвинтар був розташований на пагорбі, обкопаному великим валом. Тут спочили померлі від страшних хвороб – тифу, холери, – зазначає краєзнавець.

Своїми спогадами про незвичайний пагорб поділилися мешканці Пулин, дитинство і юність яких минала поруч із ним.

Іван Костриця:

Пагорб і досі потопає у барвінку та бузку. На цих місцях, за спогадами пулинців, знаходяться могили

-Я з 1951 року народження. У 7 років я вже там грав із хлопцями у футбол. То було колишнє кладовище. Воно було обвалковане таким валом – десь висотою, мабуть, сантиметрів 80 і навкруги канава викопана. Посередині був бузковий пагорб, на ньому – хрестики маленькі. Може, діток хоронили. І стояв хрест більший. А по краях – не було уже хрестів, а така діляночка, де ми, дітвора, гуляли у футбол. А батьки нам розказували, що там було холерне кладовище. Там людей хоронили ще в голодовку. На вулиці одна бабуся жила, то з її сім’ї в Голодомор чоловік 5 чи 6 там похоронено. При моїй пам’яті могилки ті ще доглядали. Батьки розказували, що там, де водойма, було торфове болото. Пам’ятаю, що я ходив клас у 4, то там виторфовували його і бульдозери працювали. Утворилася водойма. Там, де осока, купини були. «Котове» – казала мати, що те болото як зачакловане – наче вночі коти кричали, аномалії були. Людина, яка потрапляла туди вночі, могла заблукати і вийти аж до Івановичів. Пам’ятаю ще, що посеред того кладовища була доріжка, якою з Іванович люди йшли в Пулини на базар. А ми по тій доріжці самокатами каталися – це були десь 70-ті роки. Батьки забороняли туди ходити, бо казали, холерне те кладовище було. Згодом через нього люди вже їздили, захаращене воно стало.

Петро Лисюк:

– З 1965 року моє дитинство пройшло на цих могилках. Я – з 1955 року народження. На тих могилках у ХХІІІ біля «Котова багна» постійно ріс бузок і барвінок. І як тільки наставала весна – ми одразу на футбол «на могилки». Стежка йшла через могилки, нею ми ходили в школу і в містечко. Могилки були огороджені ровом. Пам’ятаю хрести – їх було з двадцять, і вінки люди ставили. Потім у 70-х роках почали провалюватися могили. Я дізнавався хто тут похований, то мені моя баба Марія Тесля (Ткаченко) розповідала, що там похоронена її мати, а моя прабаба. А чому саме там – я цього не знаю.

Сергій Костриця:

– Через цвинтар ішла стежечка. У деяких місцях стояли хрестики. Місцева жителька тітка Галя (прізвища не пам’ятаю) приходила до могилок, там були поховані її братики і сестри, які в голодовку повмирали. Мама мені розказувала, в неї там був дядько похоронений, у голодовку теж помер. Хто холерою і тифом хворіли, теж там ховали. Через це кладовище ходили на Івановичі – дороги ще не було. Люди понад нашою хатою зразу виходили і йшли в Івановичі. Ще сніг скрізь був, а там розтавало, і весною у дитинстві ми виходили скраю там гуляти. Було видно могилки, бузок на кожній могилці, і посередині бузку багато росло.

До втілення ідеї вшанування земляків ішли кілька років

-Ідея встановлення пам’ятного хреста була моя, – ділиться Юрій Грабовський. – Дізнавшись, що тут у період кінця 19–початку 20 століття було кладовище, я вирішив, що на цьому місці потрібно поставити хрест, аби вшанувати пам’ять жителів селища.

Перш, ніж розпочати тут будівництво, ми звернулися до Пулинської селищної ради. Селищна рада нам надала дозвіл у 2019 році на встановлення пам’ятного хреста.

На наше звернення до отця Василя Волосянського, він одразу підтримав нашу ідею. За його кошти було придбано камінь. Напис на камені нам безкоштовно зробив Валерій Тесля. Значні кошти виділив Сергій Мурзаков, пішли мої кошти та Володимира Адамовича, огорожу поставили за сприяння відділу освіти Пулинської селищної ради. Роботи виконували ми з Володимиром Адамовичем, педагогами Михайлом Плосковітовим, Сергієм Буцком. Обкосили зарості, кущі, вивезли сміття, встановили хрест спільними зусиллями. Бензогенератор для роботи в полі нам надали пулинські рятувальники. Щиро дякуємо всім, хто долучився до цієї важливої справи і допомагав!

Чому на камені написаний 2020 рік? На це Юрій Грабовський відповів, що почали роботи у квітні минулого року. Але коронавірус вніс свої корективи і волонтери далі не могли працювати.

– Зробили ми вже багато, є ще чимало ідей, над якими треба працювати, – продовжує краєзнавець. – Але потрібні люди, з якими можна гори звернути.

Коли ми залишали місце колишнього цвинтаря, зустріли дорогою до нього отця Василя Волосянського. Він приїхав з косою обкошувати територію пагорба. А 21 червня 2021 року, в День Святого Духа, священник освятив пам’ятного хреста, який тепер нагадуватиме сучасним і прийдешнім поколінням, що це місце – святе.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Fill out this field
Fill out this field
Будь ласка, введіть правильний email.
You need to agree with the terms to proceed

ІНШІ СТАТТІ ПО ЦІЙ ТЕМІ

Меню
RSS
Facebook
Twitter
Instagram
Telegram