От-от на осінньому календарі замайорить дата самовідданості і благородства – 14 жовтня – День захисників і захисниць України та День українського козацтва. Ці свята особливі тим, що нагадують нам про громадянський обов’язок і важливе призначення кожного українця та українок – оберігати і захищати Батьківщину.
Серед тих, хто захищав рідну землю від ворога, є і 38-річний житель Пулин Юрій Артемчук. Він восени 2014 року під час третьої хвилі мобілізації потрапив на Донеччину, де провів 14 пекельних місяців. Чоловік розповів нашому журналісту про дружбу на передовій, бойові втрати та життя після війни.
– За освітою – айтішник, вчився у Житомирській політехніці. Після закінчення університету працював техніком-програмістом, – мовить Юрій Артемчук. – Коли на Сході почалася війна, не зміг бути осторонь і спостерігати за бойовими діями з екрану телевізора. У вересні 2014 року під час третьої хвилі мобілізації вирушив на Донеччину. Служив у складі 54-го окремого розвідувального батальйону та організовував спостережні пости. Бойові завдання виконував неподалік села Луганське, Світлодарської дуги, Дебальцева, Попасного та Горлівки.
Чоловік провів на Сході 14 місяців – до листопада 2015 року. За цей період Юрій Артемчук пережив чимало небезпечних ситуацій – постійні обстріли, відбиття ворожих атак, під час яких втратив трьох побратимів.
– 17 листопада 2014 року мій товариш із смт Народичі, 35-річний Ігор Юрченко намагався врятувати побратимів біля урочища Могила Гостра неподалік Чернухіна. Хлопці їхали на машині та підірвалися, авто почало горіти, – пригадує Юрій Артемчук. – Ігор їхав услід. Коли це сталося, то вискочив із машини і побіг гасити палаючий автомобіль. І саме тоді спрацювала ще одна фугасна міна дистанційного керування. Побратим теж підірвався і загинув.
Ще двох приятелів втратив під час відбиття ворожої атаки на спостережному посту «Валєра» поблизу села Санжарівка в районі Дебальцеве. Тоді загинули 46-річний снайпер-розвідник із Бердичева Олександр Венгер і 24-річний командир роти із міста Устилуг Волинської області Сергій Свищ.
Указами Президента України посмертно нагороджено Ігоря та Олександра орденами «За мужність» ІІІ ступеня, а Сергія – орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
– За цих 14 місяців ще більше загартувався як чоловік та знайшов справжніх друзів. Із ними часто зідзвонюємося, зустрічаємося кілька разів на рік, зокрема на поминках загиблих побратимів, – мовить далі АТОвець. – Маємо традицію відвідувати рідних, які на війні втратили своїх синів і чоловіків. Допомагаємо їм в міру наших можливостей.
Після повернення зі Сходу Юрій Артемчук перекваліфікувався у будівельника і столяра.
– Мені подобається працювати з деревом, робити з нього корисні та цікаві речі, – каже чоловік. – Коли занурюєшся у процес виготовлення чогось складного, то вже не думаєш про те, що тривожить душу і серце.
Учасник бойових дій також допомагає волонтерам, які турбуються про захисників і захисниць на передовій. Так, у 2016 році від громадської організації «Матері Майдану» на автомобілі відвозив чимало речей військовим на Схід.
– Ми маємо пам’ятати якою ціною виборюється мир і не забувати про наших земляків – Сергія Ковнацького та Олександра Чернявського, які загинули на Сході, – зазначає Юрій Артемчук. – Я вірю у щасливе та мирне завтра незалежної України! Щиро дякую усім волонтерам і небайдужим людям, які підтримують військових на Сході. Напередодні свята хочу побажати усім захисникам і захисницям міцного здоров’я та сили духу, щоб вистояти до кінця. А нашій країні – перемоги та мирного неба. Нехай Покрова Пресвятої Богородиці береже мир та спокій у нашій державі.
You cannot copy content of this page