Житомирська область,
смт Пулини
Сьогодні:
П`ятниця, 30 вересня
icon clock24.04.2020
icon eye39
НОВИНИ

Конфліктне дистанційне навчання: учня, який не виконував уроки, відвідали працівники поліції та служби у справах дітей (оновлено)

До нас звернулася жінка, яка повідомила про те, що 23 квітня порушили права сім’ї її брата, який мешкає в селі Ясна Поляна. Вона написала: «…хотілося б, щоб не залишилися осторонь порушень прав сім’ї, людини, карантину та інших прав. Не знаючи проблеми сім’ї, в якій виховується восьмеро дітей, одна з них інвалід, сьогодні (23 квітня) і соц.служба, і поліція, і дирекція школи просто познущалися морально над сім’єю мого брата (ім’я та прізвище не вказуємо з етичних міркувань – редакція). Сім’я не є неблагополучною, не п’ють, звичайна сім’я. Обсажено вже гектари городу. Мають трьох студентів, чотири школярі та дошкільня. Невже на сьогоднішній день якщо сім’я не має можливості придбати планшет навіть за тисячу гривень, але при цьому хоч якось, в умовах карантину діти навчаються, то потрібно їхати усім скопом, нехтуючи всіма правилами карантину, вилучати дітей із сім’ї? Я знаю багато сімей з с.Ясна Поляна, де батьки за дітьми взагалі не доглядають, і ніхто до них не їде, і ніхто не дивиться, що діти не навчаються взагалі. То що це з боку школи, особисті розбірки, чи як…»

Друга сестра голови великої родини на своїй сторінці у мережі Фейсбук написала пост (наводимо текст мовою оригіналу): «Сьогодні просто обурена діями адміністрації Вацлавпільська гімназія і діями інших осіб з райадміністрації смт. Пулини по відношенню до родини мого брата.
Коли навколо всі знаходяться на карантині, в самоізоляції. Коли навіть у містах де є можливість доступу до онлайн ресурсів, немає тиску з боку вчителів до виконання уроків, бо нереально самотужки батькам викласти дитині шкільну програму, тут твориться ганебна проросійська дискримінація і перевищення повноважень. Кляузи, доноси, як при НКВД

Я не знаю всієї історії хто де кому що… Але навчаються діти тут по Вайберу, який у родини у мами на телефоні, інтернет мобільний майже не ловить. З горем пополам, якось ті завдання робили, мучили, рахували. Але ж ще потрібно все це сфотографувати і відправити кожному вчителю, ще й такий дебілизм (вибачте) заспівати і записати пісню на урок музики, з трудового навчання щось зліпити… Дурдом…
І це все потрібно встигнути з 3 студентами, які на дистанційному навчанню також і 4 школярами, і 1 дитина на підготовці до школи
У родині мого брата 8 дітей. Так склалося життя, залишився з 4 дітьми, яких покинула рідна мати. Зійшовся з другою дружиною. Вона прийняла їх як своїх, маючи також трійко. Мають найменшого спільного.

А історія така:
Вчитель одного з цих дітей чи директор школи написали чи подзвонили у соціальну службу і накапали на сім’ю, що батьки такі сякі не учать уроки з дітьми, тобто є дуже айайай ню-ню-ню які погані, не займаються дітьми .. прямо неблагополучна сім’я…
І от сьогодні в той час коли кругом карантин, і навіть до магазину заходять по 2 людини і тримаються дистанції, до обійстя мого брата припхалася делегація зі соцслужби разом з людиною з поліції. 4 чи 5 людей ввалилися до хати не виконуючи умов карантину і безпеки, без дизинфікуючих засобів, без бахіл, у грязному взутті. Приїхали погрожували штрафом протизаконно, як злочинцям, при цьому коли всю цю делегацію потрібно було штрафувати на 17000 тис. кожного за порушення карантину і нараження 8 дітей на небезпеку. Адже приїхали з смт. Пулини де зафіксовано 2 випадки коронавірусу.

Після такого візиту вся сім’я у стресі. Діти полякалися поліції, одному хлопчику стало зле, і дитину лихоманить. Хто буде нести відповідальність за психологічну травму дитини???

За весь час карантину ніхто з адміністрації школи, чи служби захисту дітей не поцікавився у родини чи не потрібна їм допомога з організацією дистанційного навчання. Ніхто не подумав придбати родині комп’ютер. Посприяти у першочерговому проведенні інтернету…».

Прокоментуватувати ситуацію ми попросили працівників служби у справах дітей, поліції та очільника гімназії. Вони кажуть, що пригнічені і не розуміють причини конфлікту. За їхніми словами, ніхто нікого не принижував і не було погроз.

Оксана Клименко, очільниця служби у справах дітей Пулинської райдержадміністрації:

– Попри карантин ми працюємо в звичайному режимі, маємо право проводити рейди у сім’ї. Комісія не може бути меншою трьох осіб, тому їздять 3-4 фахівці, обов’язково з представниками поліції. За результатами роботи за І квартал Пулинський район серед кращих у роботі з профілактичних рейдів та лідирує за іншими показниками. Тож наша служба свою роботу і обов’язки знає.

23 квітня наша комісія відвідала 7 сімей. У сім’ю, яка мешкає в Ясній Поляні, зі спеціалізованого закладу повернулася дитина з інвалідністю, тож ми мали відвідати цю дитину. Перед цим ми вели розмову з батьками про те, що дівчинка має жити вдома та перейти на інклюзивне навчання у місцевій гімназії. Адже для неї це краще, ніж інтернат. Також отримали інформацію, що діти в цій багатодітній сім’ї не виконують дистанційні завдання. В Україні відповідно до чинного законодавства загальна середня освіта є обов’язковою. Якщо дитина не відвідує школу протягом 10 днів, про це повинні знати служба в справах дітей і поліція. А під час карантину учні мають передавати виконані завдання.

Мама з нами нормально спілкувалася. Спочатку ми розмовляли на вулиці, потім мама запросила нас до хати, щоб ми поговорили з її сином і самі йому розповіли, що уроки робити потрібно. Відбулося спокійне спілкування, ми мотивували семикласника до навчання. У відповідь він посміхався.

Ми зайшли утрьох: я, головний спеціаліст служби у справах дітей Тетяна Трохліб та інспектор ювенальної превенції Ірина Таргонська. Дільничний інспектор Роман Колосовський, який за кермом автомобіля возив нас під час рейдів, чекав надворі.

Інспектор ювенальної превенції Ірина Таргонська гарно пояснила учню, що карантин – це не канікули, і уроки треба робити.

Якщо немає Інтернету, треба знаходити інший вихід. Для цього можна брати в гімназії завдання, навчатися за підручниками. Якщо щось не зрозуміло – є школа, вчителі, однокласники, які допоможуть.

Не розумію чому з нас зробили монстрів, «розповсюдників коронавірусу». Ми заходили до хати у засобах захисту. Відправляючись у рейди в інтересах дітей, ми самі піддаємося ризику захворіти.

Тетяна Трохліб, головна спеціалістка служби у справах дітей:

-У сім’ї проживає дитина з інвалідністю, яка три роки навчалася у спеціалізованому закладі. Ми зобов’язані відвідувати такі сім’ї.

Щодо невиконання уроків. У мами городи, хазяйство, багато домашньої роботи. Мама пояснила, що син не хоче робити уроки.

Хто хоче, той учить уроки, хто не хоче – в того є причини. Але дітей потрібно контролювати.

Батьки не думають, що дистанційне навчання – це серйозно і буде вестися контроль. Якщо сім’я багатодітна, батьки зайняті, то старші діти можуть допомагати меншим. Тим більше, що в цій родині не всі учні, є й студенти.

Ми не отримуємо інформації про наші дитячі будинки сімейного типу, в яких росте по 10 дітей, що вони не виконують дистанційні завдання. Значить, вони дають раду.

Закон вимагає, що діти мають навчатися і виконувати уроки. А про те як це робити – можна домовитися зі школою та вчителями.

Роман Колосовський, дільничний офіцер Пулинського відділення поліції:

Ніхто нікого не принижував. Спокійно спілкувалися. Я би сказав, що відбулася дружня бесіда. Сама мама казала, що син не хоче учити уроки, щоб з ним побалакали. Я залишився в машині, а мама і члени комісії пішли до хати. Потім вони вийшли усміхнені.

Директор Вацлавпільської гімназії Сергій Мурзаков:

-Я нікуди не давав листа про цю сім’ю і зі мною не погоджували ніякого списку учнів, які не виконують дистанційні завдання. Буду з цим розбиратися.

В нашій гімназії йде постійний діалог вчителів з учнями та батьками – тими, хто цього хоче. Оскільки карантин продовжено, я так розумію, що діти цього навчального року до школи вже не повернуться і нам потрібно визначатися як виставити семестрові оцінки. Учителі ведуть електронні журнали. У кожного учня є своя сторінка та логін і пароль. За виконані завдання учні отримують оцінки, які можуть бачити лише вони та їхні батьки.

Щодо багатодітної сім’ї, то ситуація така. Дівчатка виконують завдання, а хлопчик – ні. За два місяці дистанційного навчання учень надав лише два зроблених завдання.

Від самого початку ми разом з батьками визначали форми виконання дистанційних завдань, які для них доступні: через вайбер, електронну пошту або передавати зошити.

Я думав, що у нас найбільші проблеми будуть з селами, з якими немає зв’язку. А згадана багатодітна сім’я живе біля Вацлавпільської гімназії. Щоб їм не обходити огорожу закладу освіти, вони попросили дирекцію школи зробити їм калітку. Ми зробили. У гімназії щодня хтось є – я кожного дня працюю та інші вчителі, можна принести зошити.

І як тільки нам не передають інші учні зошити: залишають у магазині, кладуть у мою домашню поштову скриньку. Вчителька навіть розвозить перевірені зошити автомобілем додому учням. Є й такі батьки, до яких додзвонитися не можна, є такі, які вийшли з груп вайбера (кожен клас має свою групу у вайбері, де ведеться спілкування з класним керівником). Сидимо до 1, 2 години ночі, перевіряємо ці завдання! Лише за вчора в класі, де навчається 20 учнів, по вайберу пройшло 140 документів! Ми постійно перебуваємо на зв’язку з учнями і їхніми батьками – тими, хто цього бажає! Якщо в когось якісь питання, проблеми, щось не виходить – спільно це вирішуємо.

Сьогодні, 24 квітня, мама багатодітної сім’ї спокійно прийшла до гімназії і принесла виконані домашні завдання дітей.

Прикро, що нас обілляли гряззю.

Мама багатодітної родини:

-До нас приїжджали 4 осіб. Троє заходили до хати. У мене була паніка, я була злякана і розгублена. Якби їх не запросила, то вони б подумали, що я щось приховую. Насварилися на сина, що не робить уроки. Кажуть, що вони приїжджали до дитини з інвалідністю. У селищній раді є людина, яка займається такими дітьми. Вона дзвонила і сказала, що приїде до нас після закінчення карантину. Я не проти, хай приїжджає і дивиться.

Так, вони були у масках, може, хтось ще і в рукавичках – точно не пам’ятаю. Але зараз карантин – навіщо було їхати? Хтось дасть гарантію, що ми з дітьми не захворіємо на коронавірус?

Я розповіла про цю ситуацію чоловіку і його сестрам. Не знала, що буде такий розголос.

Мені стидно перед усіма, що до мене приїхала соціальна служба. Знаєте, як нам неприємно, що після приїзду служби і поліції в селі говорять, що в нас заберуть дітей?! Але не заберуть, бо нема за що. Діти доглянуті, нагодовані, ми тяжко працюємо, обсадили город.

У мене двоє дітей виконує завдання, які мені приходили на вайбер. А подали, що троє дітей не робили уроки. Для сина завдання не приходили. Нам сказали, щоб ми заходили на сайт і брали завдання. Як я з сином могла робити уроки, якщо не можу зайти на сайт? Де я візьму завдання?

За день до приїзду комісії ми провели Інтернет. Я ж не піду по сусідах, щоб діти робили уроки. Уроки робимо, все як не може бути. Якщо вчитель хоче, він допоможе, щоб дитина робила уроки. Ми нормально з іншими вчителями спілкуємося.

Усе можна було вирішити у колі сім’я-школа, а не роздувати. Школа не повинна одразу йти в соціальну службу!

Батько багатодітної родини розповів, що комп’ютер вдома стояв давно, але не було грошей на підключення Інтернету. Бо щомісяця на харчування родини, лікування у разі захворювань дітей та на решту потреб йдуть чималі гроші. Коли побачили, що є проблеми з дистанційним навчанням, позичили гроші і підвели Інтернет, за 3-4 дні налагодили процес і почали наздоганяти пропущене та робити те, що не могли у телефонному режимі.

-Я позичив гроші і провів Інтернет, бо бачимо, що дітям важко із дистанційним навчанням, – говорить батько. – У день на вайбер приходить 40 завдань! Дружина сідає з дітьми за уроки з 8 ранку і роблять до 10 вечора. Вчителька сина вийшла на зв’язок з нами на 40 день від початку дистанційного навчання, подзвонила 21 квітня і почався діалог. З іншими вчителями – все добре, якщо є якісь питання чи проблеми, вирішуємо їх. В агроколеджі діти вчаться – теж все нормально, проблем нема. І навчання дитини, яка приїхала з Гришківців, теж налагодили.

Торік дарували нам грамоту як кращим батькам, а це вже з комісією їдуть. Якби я був тоді вдома, то в хату не впустив би. Чого мене і моїх дітей мають чіпати?! Хтось нам щось допоміг? Дитині треба робити операцію на очах. А ми не можемо добитися з дружиною аліментів на суму близько 300 тисяч гривень.

Я не хочу ніякого скандалу, але це зачепило мене як батька, Інну як матір і честь наших дітей. Діти в мене не бігають по вулиці, сидять удома, роблять уроки. Мої діти стараються і не гірше інших учаться.

Нам кажуть, хай вони перебіжать через стадіон у гімназію і візьмуть завдання. Як же карантин і вимоги дітям нікуди не ходити?

Ми працюємо, податки платимо. Значить, вчителі мають працювати для нас і наших дітей. А не я маю сидіти на телефоні і конференціями займатися, пояснювати дітям синуси і косинуси.

Якби перед тим, як повідомляти службу, директор гімназії розібрався, подзвонив, я б йому розповів про проблему і пояснив би, що Інтернет буде з дня на день. Можна ж знайти спільну мову, а не дзвонити у службу. Я своїх дітей кривдити нікому не дам!

P. S. Після резонансного посту тітки багатодітної родини в мережі Фейсбук родині почали надходити посилки від небайдужих людей. Дідусь, тітка і мама учнів розповіли, що добродії надіслали для дітей принтер, готують грошові перекази з різних куточків України та з-за кордону. Оскільки одного комп’ютера для навчання дітей недостатньо, тітка привезла свій комп’ютер. Відгукнулися юристи, готові надати юридичну допомогу батькам в одержанні аліментів від їхніх колишніх чоловіка та дружини.