You cannot copy content of this page

Пам’ятаємо та перемагаємо: Пулинщина в роки Другої світової війни

Нині ми відзначаємо 75-у річницю Перемоги над нацизмом. День пам’яті жертв страшної кровопролитної Другої світової війни. Участь українців у ній не обмежувалася періодом німецько-радянської війни 1941-1945 рр. Українці Закарпаття були першими в міжвоєнній Європі, хто не змирився із анексією власної території. Зі зброєю в руках стали на захист своєї свободи від агресії у березні 1939 року. В складі польської армії українці воювали проти Німеччини з перших годин війни 1 вересня 1939 року. 17 вересня СРСР, виконуючи умови таємного протоколу про розмежування сфери обопільних інтересів пакту Ріббентропа-Молотова, перетнули державний кордон Польщі, що означало фактичний вступ Радянського Союзу у Другу світову війну на боці нацистської Німеччини.

І скільки б не писали, не розповідали про цю війну, ще багато залишається маловивчених сторінок її історії. Надворі вже 21 століття, тьмяніє пам’ять про події 75-річної давності, але ми не повинні забувати цих трагічних сторінок.

За час Другої світової війни у її нищівному вогні загинуло близько 9 млн українців. У боротьбі з нацизмом віддали свої життя 2048 жителів Пулинського району. Тож хочеться коротко розповісти саме про наш край у роки воєнного лихоліття.

Звістка про війну для більшості мешканців була несподіванкою. Але з самого початку війни до військкоматів потяглись черги добровольців, які хотіли громити ворога. Водночас із проведенням мобілізації в районі був створений винищувальний батальйон, до якого увійшли робітники, колгоспники, службовці. Вони охороняли важливі об’єкти, спостерігали за повітряним простором, виловлювали диверсантів.

На територію Житомирщини гітлерівці вторглися на початку липня 1941 року. Тоді наш районний центр, що мав назву Червоноармійськ, опинився у вирі перших оборонних боїв на Житомирщині. Головний удар ворожих військ був спрямований на шосе Новоград-Волинський-Житомир-Київ. Щоб позбавити ворога можливості користуватися цим шосе для наступу своїх військ на Київ, командуючий 5-ї армії Генерал М. Потапов прийняв рішення завдати нацистам контрудару силами 31-го стрілецького, 9, 22 і 19-го механізованих корпусів. Вранці 10 липня, коли почався наступ, 22-й механізований корпус почав просуватися з рубежа Мирного, Червоноармійська у напрямку сіл Очеретянка, Курне, Старий Майдан. А з рубежа Теньківки атакував гітлерівців 9-й механізований корпус під командуванням генерал-майора К. К. Рокосовського.

У ході контрнаступу діяли 19-та танкова дивізія на ділянках Андріївки-Рудокопи, 41 танкова дивізія Соколів-Цвітянка, 215 мотострілецька дивізія – Цвітянка-Ягодинка.

Першого ж дня наступу вдалося захопити Житомирське шосе в районі сіл Веселе й Андріївка. 711 мотострілецький полк визволив Стрибіж і вийшов на околицю Старого Майдану, воїни 41-ї танкової дивізії заволоділи Соколовом. 12 липня 81-й танковий полк перейшов в атаку біля села Теньківка. А 82-й полк відкинув нацистів і вийшов на околицю села Березова Гать.

У ході безперервних боїв воїнам 5-ї армії надавали допомогу жителі місцевих сіл, зокрема Теньківки, Андріївки, які неодноразово під кулями пробиралися до бійців з харчовими припасами.

Кровопролитні бої точилися вісім днів, поки вистачило боєприпасів. Обидві сторони зазнали великих втрат. За спогадами очевидців, поля й шосейна дорога в районі сіл Андріївки та Соколова були встелені трупами радянських та німецьких солдатів. У 1942-1943 роках німці розкопували могили, клали трупи своїх солдат до оцинкованих ящиків та вивозили до Німеччини. Радянські солдати були захоронені в братських могилах біля села Андріївки та Соколова. Ціною великих втрат бійці 5-тої армії затримали ворога на цьому напрямку. Це дало можливість значно краще підготуватись до оборони Києва.

15 липня 1941 року територію району було окуповано нацистами. З початком окупації фашисти встановили в районі жорсткий окупаційний режим. Переслідуванням піддавалися всі, хто не хотів коритись гітлерівцям. Ще в 1941 році поблизу села Адамівки (нині Веселе) було розстріляно нацистами 700 мирних жителів, здебільшого євреїв. Навіть на час окупації району місцеві жителі не скорилися ворогові й чинили опір. Багато хто пішов в партизани. Зокрема на території району діяв загін «Смерть фашизму» із з’єднання Скубка-Кота, що базувався біля села Зелена Діброва. В 1943 році в загоні налічувалося 270 чоловік. Серед бійців було багато жителів сіл Курного, Андріївки, Березової Гаті. Близько 200 чоловік з Пулинського району билися з окупантами, перебуваючи в партизанських загонах, з’єднаннях Скубка-Кота, зокрема ім. І. Богуна, ім. Г. Котовського, ім. М. Кутузова, з’єднання С. А. Олексієнка та багато інших.

Партизани й населення Пулинського району були єдині у боротьбі з ворогом, і це допомагало наближати Перемогу. Понад 5 тисяч жителів Пулинщини мужньо билися в лавах регулярної Червоної Армії з ворогом на фронтах Другої світової війни. Так, за винятковий героїзм і мужність п’ятеро: В. П. Латко з с. Колодіївки, В. А.Ткаченко з с. В’язовець, І. Т.Дубина з смт Червоноармійськ, К. М. Новрузалієв з с.Очеретянки стали повними кавалерами Ордена Слави.

Також на теренах нашого району з самого початку війни розпочав свою діяльність український національно-визвольний рух, головною метою якого було здобуття незалежності України. Його очільником був окружний провідник Володимир Харько, позивний «Сокіл». Група повстанців діяла до самого завершення війни. Налічувала вона близько 20 чоловік, вихідців із сіл Івановичі, Стрибіж, В’язовець, Чернявка. Розширювалася за рахунок незгодних з радянським режимом. Найбільш активно оунівська структура діяла в с. Івановичі. Багато хто не хотів віддавати своє життя, воюючи за радянську владу. Підрозділ мав два склади зі зброєю і продуктами харчування на території Пулинського району.

До осені 1943 року Червона Армія здобула перемоги на більшості фронтів війни. 6 листопада столиця України місто Київ був визволений від окупантів.

Жахливу картину руйнувань залишили гітлерівці на теренах нашого краю. За допомогу партизанам було повністю спалене село Теньківка, в якому тоді проживало 1950 жителів, частково були спалені села Андріївка, Соколів та Ясенівка.

24 грудня розпочалася Житомирсько-Бердичівська наступальна операція, в ході якої, долаючи опір ворога, воїни 12-ї і 13-ї гвардійських танкових бригад, 3-ї гвардійської мотострілецької дивізії, 88-го гвардійського мінометного полку, 148-ї, 226-ї, 280-ї, 322-ї, 351-ї стрілецьких дивізій за 5 днів, починаючи з 28 грудня 1943 року, очистили від нацистів територію району, а 30 грудня 1943 року було звільнено Червоноармійськ. У ході боїв за селище загинуло понад 100 радянських солдатів.

Про події Другої світової війни нагадують 42 військових поховання, де покоїться прах 2742 чол., 32 братські могили і 10 одиночних поховань на території Пулинського району. Пам’ятають наші земляки і свято бережуть пам’ять про ті події.

Історико-патріотичне об’єднання «Пошук» м. Житомир, куди входять і жителі нашого району, проводить пошукові роботи з метою виявлення поховань солдатів Другої світової війни. З початку 2020 року на теренах Пулинського району було знайдено останки 23-х солдат Радянської Армії. Встановлено імена 5-ти солдат: три – з Росії, один – з України, Сумська область, один загиблий – з Туркменії.

Тож у день 9 травня згадаємо всіх, хто боронив наш край від нацизму, бо вони боролися за наше майбутнє. На їхніх прикладах звитяги і ратного подвигу виросло покоління тих, хто й сьогодні боронить Україну від російської агресії. Отже, пам’ятаємо та перемагаємо!

 Юрій Грабовський,

вчитель історії ОЗЗСО Пулинської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Fill out this field
Fill out this field
Будь ласка, введіть правильний email.
You need to agree with the terms to proceed

ІНШІ СТАТТІ ПО ЦІЙ ТЕМІ

Меню
RSS
Facebook
Twitter
Instagram
Telegram