Житомирська область,
смт Пулини
Сьогодні:
П`ятниця, 29 березня
icon clock01.10.2019
icon eye63
ЛЮДИ НОВИНИ

Найстарші молодята Пулинського району

Сьогодні відзначають День людей похилого віку. Це свято людей, які багаті мудрістю та життєвим досвідом. Але багато серед них ще активних чоловіків і жінок, які живуть цікавим та повноцінним життям. У таку пору золотої осені життя можна навіть закохатися і одружитися!

Хочемо розповісти вам історію дивовижної пари, що побралася і повінчалася, ставши два роки тому чи не найстаршими молодятами Пулинського району.

Понад два роки тому, 31 серпня 2017 року, у Пулинській районній газеті «Вісті» в рубриці «Два серця» було надруковано оголошення жителя Теньківки з надією знайти супутницю життя: «Я порядний чоловік, 85 років, без шкідливих звичок. Дітей не маю, вдівець, добрий господар…Хочу познайомитися з хорошою жінкою 65-75 років для спільного подружнього життя, яка погодиться на переїзд у с. Теньківка…».

На оголошення першою відгукнулася жителька Пулин Надія Петрівна Марчук, яка невдовзі і стала для Миколи Олександровича Заброцького дружиною. І хоча після їхнього знайомства у Пулинах до чоловіка ще деякий час дзвонили бажаючі познайомитися, він уже вирішив, що хоче бути з Надією Петрівною.

Ми вирішили дізнатися як складається життя сім’ї Заброцьких і побували у них у гостях.

-Коли я прочитала в газеті оголошення, вагалася, дзвонити чи не дзвонити. Подумала, що Теньківка недалеко, і якщо мені буде погано – то втечу, – жартує Надія Петрівна. – А потім вирішила подзвонити. Микола Олександрович приїхав у Пулини. Затим я поїхала до нього. Була приємно вражена, що мене вже чекали гості і накритий стіл. Розбалакалися, і не зогляділися, як вечір настав. Микола Олександрович каже: «Уже пізно, залишайся, переночуєш». Так я і залишилася. А через два місяці ми одружилися і повінчалися.

-Микола Олександрович – золота людина. Він віруючий, разом їздимо до церкви у Соколів. Навчив мене молитов. Кожного дня молюся за моїх дітей і онуків та правнучку. Олександрович добре прийняв моїх рідних. Вчить мене доглядати за бджолами, бо має невеличку пасіку. А я захоплююся квітами: насадила біля хати лілії, десяток сортів гладіолусів.

-У мене нікого немає – ні дітей, сестри і дружина вмерли. Важко одному. Нам добре разом, – усміхається Микола Олександрович. – І поговорити приємно, і робимо по господарству разом.

Обом випала нелегка доля, довелося пройти через багато випробувань, важко трудитися. Надія Петрівна і груби вміє класти, і повариха вправна – не на одному весіллі готувала, господиня гарна – підтримує чистоту й лад в оселі та на подвір’ї, створює затишок і доглядає за кімнатними рослинами та квітами надворі. Микола Олександрович – учасник війни, ветеран праці, віддав багато років механізації в колгоспі та був інженером сільгоспформування. Нагороджений медалями та орденом Трудової Слави. У 2014 році його портрет було занесено на районну Дошку пошани.

Кожного ранку подружжя Заброцьких прокидається з побажаннями доброго дня та запитують один в одного як здоров’ячко. Перед сном розмовляють, зичать доброї ночі.

Розповідаючи один про одного лише все хороше, Надія Петрівна та Микола Олександрович з теплом, тихою і спокійною радістю, мудрістю в очах дивляться на свою половинку.

-Мені пощастило з жінкою, – широко усміхаючись, каже чоловік. – Нам добре разом.

Такі ж слова з радістю говорить і Надія Петрівна про Миколу Олександровича.

І відчувається у їхній домівці мир, злагода, тепло, від яких добре на душі та спокійно на серці. Радіємо за Вас! Довгих Вам літ, дорогі наші!

You cannot copy content of this page